повернутись в головне меню | на історико-архітектурні пам'ятки

Скельный монастир ХIV ст. Охорон. №1686 | Фото | Схема 1 | Схема 2 | Схема 3 | Схема 4 | Схема 5 | Відео (AVI, 10M) | Фільм "Бакота духовна" (AVI, 94M) | Екскурсія "Шляхами століть" | Як доїхати
с. Бакота

Аналіз води джерел поблизу скельного монастиря

Стаття про пам'ятку на сайті "Мислене древо" Миколи Жарких (http://www.myslenedrevo.com.ua/studies/xramypod/2801bakota.html)

Книга "СКЕЛЬНО-ПЕЧЕРНИЙ СВЯТО-МИХАЙЛІВСЬКИЙ МОНАСТИР": частина 1, частина 2 (з сайту http://www.bakota.narod.ru/part1.htm)

Винокур І.С., Горішній П.А. Скельний печерний монастир / Бакота. Столиця давньоруського Пониззя. - Кам'янець-Подільський. Центр Поділлєзнавства. 1994.

Читайте ще про монастир, і ще, а також на сайті "Замки та храми України".


Конец XII - середина XVI вв. (урочище Монастырище). Руины скального монастыря с Михайловской церковью сохранились на крутом и обрывистом юго-западном склоне Белой горы, подножие которой омывает залив р.Днестр. В середине XIII в. монастырь, одновременно с замком, расположенным на вершине горы, был разрушен. Восстановленный в 60-х годах XIV в., он в начале 30-х годов XV в. вновь подвергся разрушениям и вскоре прекратил своё существование. После обвала скалы центральная часть монастырского комплекса с церковью обрушилась и была засыпана. В 80-х и 90-х годах XIX в. под руководством В.Б.Антоновича были раскрыты остатки монастырского комплекса, который оказался в двух уровнях. Верхний, на вершине горы, где располагался вход в монастырь, представлял собой пещеру в виде искусно вырубленного винтообразного помещения, которое огромной спиралью в два оборота спускалось вниз (обрушено) Нижний монастырь, на склоне состоял из ряда руинированных скальных келий и двухъярусной церкви, стены которой были расписаны водяными красками. В 1893 г. над остатками древнего храма было возведено деревянное двухъярусное сооружение с высокой односкатной крышей. Композиционным центром монастырского комплекса, протянувшегося по склону, является двухярусная скальная церковь, перед остатками которой сейчас расположена площадка длиной 40 и шириной 10 м. Первый ярус церкви закрыт сооруженной в 1893 г. подпорной стеной высотой 4 м, второй, на который ведут каменные лестницы, представляет собой интерьер алтарной части, сохранившей следы первоначальной трехнефной плановой структуры плановой структуры сооружения. Общая ширина церкви в интерьере 9 м. Нефы разделялись столбами в скале (не сохранились). Ширина центрального нефа, который перекрывался также вырубленным в скале высоким сводом стрельчатого очертания, была 2.8 м; боковых - 2.2-2.6 м. От центрального нефа сохранилися восточный торец с глубокой нишей и фрагментом свода.

Восточные торцы боковых нефов решены дверными проёмами, переходящими в коридоры длиной 6 и 9 м, которые являлись монастырской усыпальницей.

На их стенах и в полу высечены ниши для захоронений, которые закрывались плитами. На южной стене южного нефа сохранилась древняя надпись славянским шрифтом, повествующая об основание монастыря. С юга и севера церкви в скалах сохранились остатки келий и аналогичных ниш для захоронений, располагавшихся в двух ярусах. Сохранившиеся остатки памятника относятся к типу скальных сооружений, отличающихся самобытным решением отдельных архитектурных и конструктивных элементов.

Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР 4 том. - Киев, Будівельник 1986. - стр. 208


Стаття підготовлена Франскевичем Євгеном Миколайовичем,
працівником Кам'янець-Подільського міського державного архіву

ПЕРЕДМОВА

Наш православний християнський народ протягом своєї багатовікової історії створив чимало неповторних пам'яток історії та культури - церков, скитів, монастирів. Відродити, зберегти і по можливості вдихнути нове життя в ці духовні надбання, ознайомити з ними віруючих - важливе завдання нас, тих, що прийняли естафету православ'я від наших прабатьків.
Яскравою перлиною серед монастирів Поділля є Бакотський Свято-Михайлівський печерний монастир. Це один з найдавніших монастирів середнього Подністров'я.

Бакота, що в перекладі з давньоруської означає бажане, чудове місце, є одним з найдавніших населених пунктів подільського краю. Тут на високій білій горі вже в ХІ сторіччі виник чоловічий монастир. Такі духовні осередки завжди були духовною опорою православного люду, розсадником благочестя, місцем, куди тягнулися всі бажаючі жити по Божим законам. Тут вони сповна отримували духовну підтримку, зцілення душі і тіла, силу для протистояння сьому миру і дияволу.
Таким осередком був, і, надіємось, буде, Бакотський скельний монастир. Ми переконані, що і в наш час знайдуться люди, через яких Бог відродить святиню. Ми сподіваємось, що постійна молитва та цілющі води з трьох джерел, що б'ють поблизу святині, привернуть до себе як і колись багатьох зневірених, злиденних, спустошених сучасною цивілізацією людей. Віримо, що тут вони знайдуть віру, утішання своїх змучених душ, поміч у духовних потребах, зцілення духовне і тілесне, отримають правильний напрямок думок і відчуттів.

Деякі відомості з історії Бакотського монастиря.

Саме розташування Бакотського монастиря в одному з най мальовничих куточків Поділля, на високій, 120-метровій скелі, навертає думки на вічне. Не можна не вражатися силою, премудрістю і милістю Творця до свого падкого творіння.

Перші письмові свідчення про Бакотський монастир з'явилися у "літопису великих князів Литовських" у ХІV сторіччі. Літопис розповідає про зайняття Поділля Литовськими православними князями Коріатовичами біля 1362 року, та про поновлення та заснування Подільських міст після нашестя татар. В ньому говориться: " и на первое Кориативичи нашли себе твержу на реке Смотричи, тут пак нарядили Смотрич, и у другом месте были чернцы у горе и в том месте нарядили ( тобто мабуть поновили, укріпили) город Бакоту." З літописного тексту випливає, що монастир існував задовго до приходу Коріатовичів.
Історики вважають, що монастир виник тоді, коли Бакота була адміністративним центром Поділля (Пониззя, яким управляли Галицькі князі), тобто у ХІІ-ХІІІ ст.

За припущенням академіка М.М.Тихомирова, який відвідав Бакотський монастир у 1962 році, скельний печерний монастир виник у кінці ХІ-го, на початку ХІІ-го сторіччя.

Народна традиція донесла до наших часів згадки про зв'язки подністровських монастирів з подніпровськими. В народних переказах говориться, що в Бакоті на Дністрі, подвигом добрим прославився Антоній Печерський (983-1073р.р.). Що звідси він переселився на Київські гори і заснував там Києво-Печерський монастир. Але зв'язок зі своїми учнями на Дністрі він не поривав аж до своєї смерті.

В ті часи Бакота мала міцний замок-фортецю, яка стримувала просування татарських орд вздовж берега Дністра. В період активізації татарських нападів крім замків-фортець населення використовувало для захисту і природні печери. До наших днів дійшли розповіді про трагічні події, пов'язані з історією Бакотського монастиря десь у середині ХІІІ-го ст. За цими переказами, у скельному монастирі заховалися від татаро-монголів місцеві жителі разом з ченцями. Ординці пропонували їм зректися свого Бога в обмін на життя. Але жодна людина не вийшла з печер скельного монастиря. Тоді баскаки замурували вхід до монастиря, з якого ще довго було чути молитовні співи.

Існують розповіді й про велику бібліотеку та коштовності, які начебто зберігалися на території монастиря.

Буремні події відбувалися тут і в наступні часи.

У 1431 році, скориставшись перемир'ям між шляхетською Польщею і феодальною Литвою, столичні бакотські мешканці вигнали з маєтків українських, польських і литовських феодалів і оголосили себе вільними людьми.

Через три роки у 1434 році переважаючим силам польсько-шляхетських військ, після запеклого опору, вдалося придушити повстання в Бакоті і загарбати значну частину Поділля. Пани повернулися, а крім того почалося примусове насадження католицизму на всій захопленій території, аж до фізичного знищення непокірних.

Професор Кам'янець-Подільського державного університету І.С.Винокур вважає, що Бакотський печерний монастир було спустошено і братія розсіяна саме в той час, коли розорення спіткало й місто Бакоту біля 1434 року. Після цього спустошення монастирські келії, печери й усипальня, очевидно, ще довго стояли порожніми - пише І.Винокур. Через багато років обвал верхньої скелі сховав під собою рештки давніх монастирських споруд.

Починаючи з ХV-го ст. у літописах і картах зникає згадка про Бакоту, яка назавжди втрачає своє значення як адміністративний, культурний і духовний центр і стає рядовим сільським поселенням.

Інтерес до Бакотського скельного монастиря відродився коли у 1891-1892 роках за дорученням Російської Імператорської Археологічної комісії професор В.Б Антонович провів розкопки і знайшов залишки печерних келій і монастирської церкви.Було відкрито три печери: Перша довжиною 8,5 м., при ширині 1,6 м і висоті 2,13 м. На відстані 6,2 м від першої друга печера довжиною 6 м, шириною 1,5 м, і висотою 2,1 м. Третя печера виявлена ще на 8 м південніше перших. Її довжина 10 м, ширина 1,6 м, висота 1,7 м. В стінах печерних коридорів вибито довгасті ніші на зріст людини. На скельній підлозі коридорів - ніші гробниці. В деяких з них було виявлено людські кістки, анатомічний порядок яких було порушено. Всього було відкрито 17 ніш у стінах печер та 19 гробниць у скельній підлозі.

Ніші, вибиті в скалі знаходяться на висоті 4,5 м від основи майданчика, тому дослідники вважають, що тут у давнину існувала дерев'яна прибудова. При цьому верхній, другий поверх давав можливість здійснювати захоронення в нішах, які знаходились на висоті 0,7-1 м від дерев'яної підлоги другого поверху.

Другий майданчик розташований на 1,4 м вище першого. Тобто, якщо на першому майданчику була дерев'яна двоповерхова прибудова, то підлога цього другого поверху приходилась в рівень основи другого майданчика.


Між першою та другою печерою монастиря виявлено арку та рештки кам'яних стовпів, які, очевидно, підтримували склепіння. На думку визначного Подільського краєзнавця протоієрея Юхима Сіцинського тут знаходилася церква скельного монастиря, що підтвердилося пізнішими дослідженнями. Площа, яку займала церква становить 16 кв. м (4х4). Вражають фрески, фрагменти яких були виявлені на шматках кам'яних стін печерного храму.

"Навіть, судячи тільки по тих зразках фрагментів, які збереглися у альбомі Ю.Й.Сіцинського, можна говорити про високу майстерність художника, який розписав фарбами (переважно червоний і чорний кольори) стіни і склепіння приміщення" - говорить професор І.Винокур.

Крім церкви, келій і поховань найцікавішою знахідкою виявився напис на південній стіні.

Напис крупними буквами більш давній і має такий зміст: "благослови Христос Григория игумена, давшего силу святому Михаилу," тобто святого Михайла, що заснував обитель. Пізніше для роз'яснення першого напису вгорі добавлено більш мілкими буквами: "Григорій воздвигл (уздвигл, устроил) место се." Таким чином, засновником Бакотського монастиря можна вважати ігумена Григорія. Можливо це той самий Григорій Полоненський, який жив у ХІІІ-му ст. у Полоненському монастирю біля Галича при князівстві Данила Галицького. За літописом Григорій Полонинський "бе человек свят, якоже не бысть пред ним, ни по нем не будет." Це був засновник чернечого життя у Південно-Західних землях Галицької Руси.

У 1893 році на місці давньоруської церкви було споруджено нову дерев'яну церкву, яка була освячена єпископом Подільським і Брацлавським Димитрієм (1890-1895). Церква була відбудована на пожертвування, зібрані священиком Е.Праницьким. Освячення відбулося при великому скупченні віруючих з усього Поділля і Молдавії 1-го серпня (14 серпня за новим стилем) 1893 року. Освячено церкву в ім'я Спаса Всемилостивішого.

Старожили згадують, що у той день Бакота стала притулком для кількох тисяч чоловік, які прийшли пішки за кілька сотень кілометрів й розташувалися на березі Дністра вже за тиждень перед освяченням.

До початку свята в селі виник великий базар (тут називали ярмарок), на якому селяни продавали домашні вироби і продукти харчування. Великим попитом користувались ікони, хрестики, віск.

А наступного дня вранці розпочалось свято - відпуст. Місцеві жителі і прибулі паломники крутою, довгою стежкою піднімалися вгору до монастиря, де відбулася служба, в якій брало участь понад 20 священників. У криничках освячувалась вода, яку хворі пили і набирали у різний посуд. Місцеві жителі запрошували родичів, друзів, знайомих, а іноді і незнайомих людей на святковий обід, на якому вживалися лише пісні страви у зв'язку з початком Спасівського посту.

Ця дерев'яна церква існувала до 60-х років нашого століття, коли вона вдруге була зруйнована. Після цього свята в Бакоті припинились аж до нашого часу.

У 1962 році Бакота привернула до себе увагу директора Кам'янець-Подільського державного музею-заповідника Г.М.Хотюна, який запросив для керівництва археологічною експедицією Б.О.Тимощука. А в 1963 році в Бакоті почала працювати об'єднана археологічна експедиція під керівництвом І.С.Винокура. Результати багаторічних досліджень увійшли до книги І.С.Винокура і П.А.Горішного "Бакота столиця давньоруського Пониззя" (1994 р.). З люб'язного дозволу авторів матеріали цієї книги стали основою даної публікації.

Теперішнє відродження свята у Бакотському монастирі завдячує відродженню Кам'янець-Подільської єпархії у 1993 році. Першим управляючим створеної єпархії з центром у Кам'янці-Подільському став архієпископ Ніканор з титулом "Кам'янець-Подільський і Городоцький". Владика Ніканор багато разів був у Бакоті. Він добре розумів велич цієї духовної святині. При ньому відновились свята в Бакотському монастирі у день спомину мучеників Маковіїв 14 серпня, або як ще кажуть - на першого Спаса. Але говорити про відродження монастиря було ще зарано.

Тільки тепер, у 2000 році, з'явились умови для відродження духовного центру Поділля. Надіємось, що з Божого благословення, при підтримці багатьох вірних і відданих Православ'ю людей, ми зможемо відродити скельний Бакотський монастир, який стане справжнім духовним центром не тільки нашої єпархії, а й усього Подільського краю.

ПІСЛЯМОВА

Кінець ХХ ст. став періодом надзвичайних можливостей у відродженні корінного Святого Православ'я на нашій землі. Цей період змінив собою довгий час фізичного та морального нищення будь-яких ознак істинної віри та благочестя.

Період гонінь для Православної Церкви тягнувся дуже довго. Тому сьогоднішній день може здатися початком "золотого віку", який нічим не може бути перерваний. Однак, якщо уважніше вдивитися у сторінки тисячолітньої історії Православ'я на Поділлі, то ми помітимо, що всякий "затишок" для православних посилався Промислом Божим лише для усвідомлення уроків історії та оновлення сил перед новими випробуваннями, часами приходу антихриста. Мабуть це найбільш важливий урок, який слід невідкладно освоїти нам, православним, в кінці ХХ століття.

Сьогодні відроджується православне Поділля, сотні подільських церков, і серед них прекрасна перлина - церква Всемилостивого Спаса Бакотського монастиря. Сьогодні сотні тисяч духовно зголоднілих подолян з надією звертають свій погляд на православних пастирів. Сьогодні церковні двері відчинені для всіх. Сьогодні на кордонах Поділля Господь зупинив католицько-уніатську експансію та автокефальний розкол. Сьогодні період "затишку" ..., а чи на довго? Поспішаймо же браття, поспішаймо.

Основна література про Бакотський монастир:

1. Антонович В.Б. О скальных пещерах на берегу Днестра в Подольской губернии // Труды VI археологического съезда, т.1, Одесса, 1886.
2. Сецинский Е.Й. Бакота, древняя столица Понизья // Подольские епархиальные ведомости, 1889, № 46-49.
3. Труды Подольского Епархиального историко-статистического комитета, под редакцией Н.И. Яворовского. Выпуск пятый, 1890-1891.
4. Дорошенко Д. Про минулі часи на Поділлі, Кам'янець-Подільський, 1919.
5. Винокур І.С., Горішній П.А. Бакота столиця давньоруського Пониззя // Кам'янець-Подільський, 1994.
6. Фонди Кам'янець-Подільського міського державного архіву.
7. Фонди Кам'янець-Подільського музею-заповідника.