Повернутись в головне меню | до історичних відомостей | до списку статей

Перейти у головне меню

У СЕРПНI 1672-ГО

Сергiй ШКУРКО

З польського боку депутатами для ведення переговорiв було призначено подiльського суддю Грушецького та подiльського стольника Ржевуського.

Того ж 17 серпня в турецькому таборi почалися переговори про здачу. Пiд час їх ведення, коли вже заходило сонце, в замку стався сильний вибух. Султан розгнiвався i припинив переговори. Вiн вирiшив, що поляки навмисне висаджують у повiтря фортечнi укрiплення. Коли ж представники полякiв i туркiв перевiрили причину вибуху, то пояснили султановi, що вибух у замку нiбито стався з вини п'яних жовнiрiв, якi пiдпалили декiлька бочок пороху. Султан заспокоївся, i переговори продовжилися. Насправдi ж, того дня в замку пiдiрвано близько 120 бочок пороху, якi зберiгалися в окремому бастiонi. Пороховий склад висадив у повiтря майор фортечної артилерiї нiмець Геклiнг. Причини вчинку Геклiнга вказували рiзнi. Католицький бiскуп, що був при облозi, намагався применшити втрати полякiв вiд вибуху, а вчинок Геклiнга пояснював його високими патрiотичними почуттями та релiгiйнiстю. Геклiнговi ж товаришi говорили, що вiн вчинив вибух через великi непорядки, що були у фортецi, i за що сам Гетлiнг повинен нести вiдповiдальнiсть. Український ж лiтописець Самiйло ВЕЛИЧКО пiзнiше стверджував, що Геклiнга пiдкупили турки, i, щоб його не розвiнчали, вiн у такий спосiб покiнчив iз собою.

Величко писав: "...але потiм, невдовзi розгледiвшись, що за свою зраду мiг утратити голову, увiйшов до цейхгаузу з люнтом запаленим, де складiвня порохова розташовувалася, i там, одну бочку з порохом вiдштовхнувши та на неї сiвши, запалив порох i пропав вiд того безслiдно".

Тогочаснi польськi iсторики та лiтописцi всiляко намагалися применшити розмiри руйнувань, учинених турками в замку пiд час облоги. Кажучи, що турки 15 серпня двiчi штурмували фортецю, автори записок i спогадiв не вказують, де та яку дiлянку замкових мурiв вони штурмували. Ясно одне, що турки штурмували пролом у фортечнiй стiнi i в брамi, де вони вчинили вибухи мiни. Детальний огляд веж i мурiв замку з боку Карвасар показуї, що фортечний мур висаджували в повiтря, здiйснивши пiдкоп мiж Ляською та Тенчинською вежами. Також було пiдiрвано трьохаркову браму бiля Рожанки. Пiзнiше у вереснi - жовтнi турки, вiдновлюючи мур мiж згаданими вежами, вмурували в нього великi кам'янi ядра. Зруйнований контрфорс пiд висадженою в повiтря стiною турки так i не вiдновлювали.

Що ж до вибухiв порохових складiв, то в наявнiй iсторичнiй лiтературi ми знаходимо багато суперечливих тверджень. Кипрiян Томашевич у примiтцi до свого плану мiста Кам'янця зробив пояснення знакiв на планi. На четвертiй вежi вiн поставив N 19. Пiд цим номером Томашевич зробив таке пояснення: "Рештки вежi, зруйнованої порохом, що в нiй зберiгався бiля складу овочiв у Старому замку й випадково пiдпалений; при цьому загинуло народу та воїнiв понад 600 чоловiк, що сталося напередоднi вторгнення
туркiв, по заходi сонця".

Порiвнюючи сучасну Чорну вежу з тою ж вежою, описаною Войцехом Старжеховським 1544 року, ми бачимо тут багато змiн. Ясно, що Чорну вежу було значно перероблено, чи, простiше кажучи, збудовано заново. За iншими ж джерелами, майор Геклiнг пiдiрвав порох у Папськiй вежi. Iсторик Подiлля Ївтим Сiцiнський у книжцi "Мiсто Кам'янець-Подiльський", описуючи Папську вежу, зазначаї: "Цю вежу влаштовано турками на мiсцi двох бастiонiв, 1672 року пiдiрваних Геклiнгом". Те ж пише i Вiктор Гульдман.

На основi викладеного ми можемо припустити, що пiд час вибуху 120 бочок пороху, пiдпаленого Геклiнгом 17 серпня 1672 р., висаджено в повiтря не тiльки вежу, де зберiгався порох, але зруйнувалися вiд вибухової хвилi (чи вiд детонацiї пороху, що в них зберiгався) й iншi вежi, зокрема Чорна. Католицький їпископ Лянцкоронський, що пiд час облоги був у замку, так записав про вибух 17 серпня: "Пiд час переговорiв майор артилерiї розгнiвався на те, що його докоряли за безпорядки та недостачу матерiалiв у цейхгаузi, закрившись у вежi з пороховим складом, запалив її, пiдiрвав замок, занепастив близько 500 чоловiк, зокрема загинув i наш Гектор ротмiстр Володиївський". Як бачимо, Лянцкоронський говорить, що Геклiнг пiдiрвав не одну вежу, а весь замок.

Певнiше описуї цей випадок львiвський комендант полковник Лонцький у листi до коронного пiдканцлера Ольшевського: "Майор артилерiї Геклiнг, бачучи серед шляхти в Кам'янцi великий розбрат, унаслiдок чого фортеця повинна впасти, сiв на бочку пороху та, запаливши її, взлетiв у повiтря; iншi ж склади пороху висаджено з необережностi наших, при цьому вбито аж 800 чоловiк - половину жовнiрiв i половину рiзного люду".

Як бачимо з цього запису, в замку було висаджено в повiтря декiлька веж i бастiонiв. У замку одна вежа розвалилася пiд час висадження в повiтря турками трьохаркової вежi бiля Рожанки.

Умови здачi фортецi були такi:

  1. Польське вiйсько може вiльно вийти з Кам'янця з мушкетами в руках, але без гармат i знамен, якi, як i фортеця, здаються переможцям. За iншою вказiвкою дозволялося вивезти й гармати, "якщо знайдеться чим".
  2. Мешканцi Кам'янця та всi, хто прийшов сюди пiд час облоги, можуть вiльно покинути мiсто зi своїми сiм'ями та майном.
  3. Тим, хто залишиться у мiстi, забезпечуїться особиста та майнова безпека; шляхта й духовенство, крiм того, звiльняються вiд вiйськового постою.
  4. Християнам надаїться свобода вiри; їм буде залишено декiлька храмiв для виконання їх "порожнiх i суївiрних"обрядiв; решта храмiв вiдiйдуть пiд мечетi.

Пiсля укладення капiтуляцiї польський їпископ Лянцкоронський, пiдстароста Альс i пiдкормiй подiльський Лянцкоронський (генерал подiльський Ян Потоцький був у вiд'їздi) вiдправилися до турецького султана, пишно вбранi в турецькi каптани, подарованi великим вiзиром. Вони, як i турецькi та татарськi сановники, привiтали султана iз здобуттям Кам'янця.

Першим в'їхав до мiста Яничар-ага i взяв управлiння в свої руки, потiм привели кiлька тисяч яничар для гарнiзонної служби. Турки вiдразу ж порушили пiдписану ними угоду про здачу Кам'янця. Вони познiмали з усiх храмiв хрести та дзвони. Iкони викинули на вулицю в грязюку та розтоптували їх ногами, показуючи цим свої презирство до релiгiї переможених. З усипалень турки вийняли останки похованих та вивезли їх
за мiсто. Турки забрали в мешканцiв мiста 800 хлопчикiв i вiдправили до Туреччини, щоб виховати з них своїх солдатiв-яничарiв.

Багато шляхетних жiнок було забрано до гаремiв султана, частина з них дiсталася вiзиру та пашам.

Поляки, що покидали мiсто, зiбрали до 400 возiв; вони вирушили в дорогу пiд конвоїм турецької охорони. Турки провели їх тiльки до Ягольницi (мiстечка в Галичинi поблизу Чорткова), категорично вiдмовившись йти далi, незважаючи на те, що поляки за таку послугу пiднесли вiзировi в дарунок понад двi тисячi угорських злотих.

Третього вересня сам султан, одягнений у все зелене, на чолi урочистого кортежу вступив до Кам'янця. Вiн в'їжджав через Руську браму. Потiм через Вiрменський i Польський ринки вiн прослiдував до польського кафедрального костьолу, який до того часу було перетворено на головну мечеть. Бiля костьолу султан зупинився, злiз з коня та направився до костьолу, велiвши нести перед собою iмператорське знамено, на якому було зазначено наймення Кам'янця та дата взяття мiста, а також iм'я
присутнього в мiстi султана Магомета IV.

У храмi в присутностi султана було урочисто вiдправлено мусульманське п'ятничне богослужiння. Тодi ж на ринку схопили 8-рiчного Петра Ястрембського, привели його в мечеть i, в присутностi султана, здiйснили над хлопчиком обряд обрiзання. Цим i завершилося перетворення католицького храму на мечеть.

Турки забрали в християн бiльшiсть храмiв, перетворили їх на комори, казарми, мечетi. Так, кляштор i костьол домiнiканiв вони спочатку перетворили на казарми, а потiм влаштували там мечеть падишаха, яку зазвичай вiдвiдувало для молитви турецьке командування. Будинки їзуїтiв було перетворено на казарми та стайнi для коменданта Галiль-пашi. Кляштор i костьол кармелiтiв-босих на скелi було зруйновано пiд час облоги. Потiм його було розiбрано, а на його мiсцi збудовано бастiон-многокутник. Дерев'яний костьол i кляштор домiнiканок бiля Руської брами було перетворено на казарми для яничар, якi охороняли Руську браму. Новий же кляштор i костьол домiнiканок св. Михайла на Руському ринку було перебудовано на укрiплення. Костьол i кляштор францисканiв було перетворено на комори. Всi вiрменськi храми було зруйновано, i турки дали вiрменам для проведення богослужiнь будинок на Госпiтальнiй вулицi, навпроти вiрменського шпиталю, та каплицю св. Стефана на Рiзницькiй вулицi.

Для православних турки залишили три маленьких церкви в долинi Смотрича, а великi кам'янi православнi храми вiдiбрали. У кафедральнiй Iоанно-Предтеченськiй церквi турки влаштували мечеть для вiзира, Троїцьку монастирську церкву перетворили на мечеть Мустафа-пашi, першого секретаря султана.

Турки вивезли з мiста чимало цiнностей. Вони зiбрали з усiх храмiв i державних закладiв документи, церковнi книги, хронiки, акти гродськi та зосередили їх в одному примiщеннi, а потiм на 100 пiдводах вивезли в Стамбул. Акти земельнi Галiль-паша наказав скласти окремо в будинку обрад шляхетських, i вони збереглися. Частину костьольних книг i акти гродськi було викуплено в туркiв. Цi документи ще на початку ХIХ ст., за свiдченням Марчинського, перебували в Львiвському кафедральному костьолi.

Султан призначив губернатором Кам'янця та правителем Подiльського пашалика (провiнцiї) Галiль-пашу. Вiн же залишив пiд його начальством i сусiднiй Хотин. У розпорядженнi Галiль-пашi було залишено близько 20 тисяч воїнiв як залогу Кам'янця.

Сам же султан ще деякий час пробув бiля Кам'янця, полюючи на полях поблизу Жванця, i тiльки в серединi вересня вiдправився до Львова, де тодi турецькi вiйська взяли мiсто в облогу.

За Бучацьким договором, укладеним 17 жовтня 1672 р., Польща вiддавала Подiлля з Кам'янцем туркам, зобов'язувалася щорiчно платити султану по 22 тисячi червiнцiв. Вiдтодi Подiлля та Кам'янець залишалися пiд владою туркiв упродовж 27 рокiв.

Переклав з росiйської та пiдготував до друку Олег БУДЗЕЙ, "ПОДОЛЯНИН".