У головне меню | на історичні відомості

Юхим Сіцінський

ОБОРОННІ ЗАМКИ ЗАХІДНОГО ПОДІЛЛЯ XIV-XVII СТ.

Кам'янець-Подільський
1994

Перевидання за:

Українська Академія Наук

Є. Сіцінський

ОБОРОННІ ЗАМКИ ЗАХІДНЬОГО ПОДІЛЛЯ XIV-XVII СТ.

(Історично-археологічні нариси)

У Київі
З друкарні Української Академії Наук
1928


ББК 63.3(2)
С-41

Репринтне видання однієї з найкращих робіт відомого подільського дослідника Юхима Йосиповича Сіцінського здійснено за ініціативою Дирекції Державного історико-архітектурного заповідника громадською науково-дослідною організацією "Центр поділлєзнавства"

Сіцінський Ю.Й. Оборонні замки Західного Поділля XIV-XVII ст. (Історично-археологічні нариси). / Упорядник С.В. Трубчанінов; Передмова І.С. Винокур, С.В.Трубчанінов; Примітки І.В. Данілов, О.В. Карбовський, С.В.Трубчанінов. - Кам'янець-Подільський: Центр поділлєзнавства, 1994. - 96 с.

Центр поділлєзнавства
32300 Україна, Кам'янець-Подільський, майдан Польський Ринок, 18
тел. (03849) 2-74-78

Макет виготовлено:
Видавничо-поліграфічне підприємство "Апостроф", ТОВ.
32300 Україна, Кам'янець-Подільський, вул. Лесі Українки, 31.
тел/факс (03849) 3-98-36
Друк виконано:
Кам'янець-Подільська міська друкарня, замовлення №976.
32300 Україна, Кам'янець-Подільський, майдан Польський Ринок, 18.

ISBN 5-7707-5841-4
(c) Центр поділлєзнавства, 1994


Книга розміщена не повністю. Наявні тільки глави про замки, розміщені на території НПП "Подільські Товтри"

Передмова

Юхим Йосипович Сіцінський, автор понад 180 наукових праць з історії Поділля, справедливо вважається душею подільської історіографії. Він народився 10 грудня 1859 р. в с.Мазники Летичівського повіту Подільської губернії (нині Деражнянського району Хмельницької області) в сім'ї священика. Навчався в Кам'янці-Подільському в духовному училищі і духовній семінарії, пізніше (в 1881-1885 pp.) — в Київській духовній академії, яку закінчив із ступенем кандидата богослов'я. З 1889 р. Ю.Й.Сіцінський постійно мешкав в Кам'янці-Подільському, де прийняв сан священика. В 1889-1903 роках він служив в кафедральному соборі, в 1903-1918 роках займав посаду законоучителя в середньому технічному училищі. Службу священиком Ю.Й.Сіцінський поєднував з активною науковою та громадською діяльністю. В 1892-1918 pp. він був редактором подільських періодичних видань ("Подольские епархиальные ведомости", "Православная Подолия"). З 1890 р. він виконував обов'язки секретаря "Подольского епархи-ального историко-статистического комитета", а після перетворення цього комітету у "Подольское церковное историко-археологическое общество" з 1903 по 1920 рік був головою цього товариства. В січні 1890 р. Ю.Й.Сіцінський заснував в Кам'янці-Подільському церковний музей старожитностей та пропрацював в ньому 41 рік. Під керівництвом вченого в музеї були зібрані унікальні колекції з українського мистецтва, етнографії, археології та історії, значна збірка рукописів і стародруків, а також наукова бібліотека. Зараз це Кам'янець-Подільський історичний музей-заповідник.

Ю.Й. СіцінськийЗа редакцією Ю.Й.Сіцінського вийшли "Труды Подольского епархиального историко-статистического комитета" (вип. VI, 1893; вип.VIII, 1897), "Труды Подольского церковного историко-археологического общества" (вип. X, XI, XII за 1904, 1911, 1916 pp.).

Наукова діяльність Ю.Й.Сіцінського в галузі історичного краєзнавства проходила у нерозривному зв'язку з найбільш прогресивними представниками позитивістської історичної школи в Україні та Росії. Він був членом різних наукових товариств і   установ: Наукового товариства ім. Т.Г.Шевченка (з 1899 року і до кінця життя), Церковно-історичного та археологічного товариства при Київській духовній академії (1888-1918 pp.). історичного товариства Нестора-літописця (1896-1918 pp.), Московського археоло­гічного товариства, Київського товариства старожитностей і мистецтв (1902-1918 pp.). 90-ті роки XIX ст. пов'язані з активною діяльністю Ю.Й.Сіцінського в галузі археології. Знаходячись під впливом пошукової діяльності київського професора В.Б.Антоновича він зібрав і систематизував надзвичайно великий і важливий матеріал по археології краю. Зібрані колекції і дані про розміщення пам'яток на місцевості стали згодом основою підготовленої і виданої Ю.Й.Сіцінським капітальної праці "Археологическая карта Подольской губернии" (1901 p.). У вказаній праці, яка зберегла своє науково-пізнавальне значення і сьогодні, вчений зафіксував і систематизував біля 2 тисяч пам'яток кам'яного віку, доби міді і бронзи, раннього залізного віку і періоду Київської Русі (IX - ХІІІ ст.). Головні археологічні об'єкти (рештки поселень, городищ, могильників і т.п.) добре картографовані.

Історичні праці Ю.Й.Сіцінського відзначаються багатоплановістю. Зокрема, це роботи, в яких приведені в систему джерела з історії церкви: зведення про найдавніші православні церкви на Поділлі (Сутківці, Зіньків, Кам'янець-Подільський); про давньоруські традиції, що лежали в основі архітектури храмових споруд XIV -XVII ст. і обрядів пов'язаних з ними; про матеріали з історії монастирів Поділля. Слід відзначити спеціальну працю вченого, присвячену історії літописного міста Бакота — столиці Дністровського Пониззя ХI І-ХІІI ст. Особливе місце серед історичних праць Ю.Й.Сіцінського займає велика монографія "Город Каменец-Подольский. Историческое описание" (1895 p.), в якій подано загальний історичний нарис подій, пов'язаних з життям Кам'янця-Подільського ХIIІ-ХІХ ст.

В 1918 p., коли в Кам'янці-Подільському було засновано університет, Ю.Й.Сіцінський був обраний приват-доцентом богословського факультету, на якому вів курс з церковної археології. Після закриття цього факультету до 1922 р. читав лекції з археології та історії мистецтва на історико-філологічному факультеті інституту народної освіти (ІНО). В 1930 р. хвиля репресій щодо української інтелігенції захопила й Ю.Й.Сіцінського — декілька місяців він провів у в'язниці, після чого був змушений залишити улюблену роботу. З 1931 по 1933 рік він працював науковим співробітником у Лаврському музеї в Києві. В 1933 р. він захворів та повернувся до Кам'янця-Подільського, де на нього звалились нові злигодні. В листопаді 1933 р. міські власті безпід­ставно реквізували його власний будинок та залишили Ю.Й.Сіцінському лише невеликий флігельок, а в 1935 р. відібрали й це майно, виселивши вченого на передмістя. При цьому загинуло багато цінних книг з бібліотеки вченого, альбоми замальовок тощо. 7 грудня 1937 року Ю.Й.Сіцінського не стало. До останніх днів життя він не припиняв наукової роботи, не встиг видрукувати працю про друкарні на Поділлі, залишились в чорновиках і інші цікаві дослідження.

Книга "Оборонні замки Західного Поділля XIV-XVII ст." була написана вже досвідченим дослідником. Вона була опублікована Ю.Й.Сіцінським у 1928 р. в Києві під грифом Української академії наук. При підготовці цієї праці знайшло своє втілення уміння вченого аналізувати, систематизувати і синтезувати значні матеріали про історико-архітектурні, історико-археологічні пам'ятки краю.

Монументальне будівництво на Поділлі, як показав Ю.Й.Сіцінськнй, мало своєрідний характер, відповідно до умов життя в цій прикордонній, неспокійній місцевості. Навіть церковна архітектура Поділля того часу набирала характеру замкових споруд. Церкви, костьоли, синагоги будувалися тут з міцними мурами, баштами, амбразурами та стрільницями. Широкої відомості набули мурована церква в Меджибожі, Кам'янецький вірменський костьол, мурована синагога в Сатанові та ін. Замки XIV-XVII ст. на Поділлі були державними або приватними. Проте, як вірно зазначає Ю.Й.Сіцінський, замки-фортеці будували й утримували у відповідному порядку "місцеві селяни, почасти міщани своєю працею, потом і кров'ю". Отже, збудовані під керівництвом архітекторів та інженерів замки Поділля є водночас і пам'ятками високої професійної майстерності широких верств населення краю, так чи інакше пов'язаних з будівельною справою. Звертає увагу дослідник і на специфіку топографічного розміщення подільських замків, розглядає їх планову структуру. Робиться висновок про те, що чим давнішим був час заснування замку, тим менш правильний був його план щодо геометричної форми. Це спостереження Ю.Й.Сіцінського підтвердилося при археолого-архітектурних дослідженнях останніх років на території фортець в Кам'янці-Подільському і Меджибожі, де підтверджено наявність культурного шару і фортифікаційних об'єктів ХІ-ХІІІ ст.

Поділля в XIV-XVII ст.

За час, що минув після виходу книги Ю.Й.Сіцінського, багато положень, які стосуються мурованого оборонного будівництва на Поділлі, було уточнено або розвинуто археологами, істориками, архітекторами. Проте не всі висновки дослідників знаходять підтримку фахівців. Особлива увага прикута до Кам'янця-Подільського (міста та оборонних споруд). На сьогодні у питанні про вік Кам'янця-Подільського існує кілька взаємно виключних концепцій.

Найбільш давня концепція, якої притримувався і Ю.Й.Сіцінський, підносить заснування Кам'янця-Подільського до 60-х років XIV ст. В 1984 p. в мюнхенському науковому збірнику "Aus Russia mediaevalis" відомий львівський історик Ярослав Романонич Дашкевич виступив зі статтею "Каменец - еще раз", в якій стисло виклав історіографію питання та зробив критичні зауваження щодо відмінних від першої концепції поглядів. Він поставив під сумнів роботи археологів (критичні зауваження Я.Р.Дашкевича не базуються на професійному знанні архелогічного матеріалу) та надав першочергового значення звісткам середньовічних літописів про заснування Кам'янця-Подільського литовськими князями Коріатовичами (Коріотайтісами).

Найновіша концепція заснування Кам'янця-Подільського та початку мурованого оборонного будівництва найбільш повно розроблена київськими архітекторами Євгенією Михайлівною та Ольгою Анатоліївною Пламеницькими. Вони заглиблюють найдавнішу історію міста до римських часів. До арсеналу цієї концепції належать власні інтерпретації повідомлень античних авторів (зокрема, географа II ст. н.е. Птолемея про місто Клепідаву у Європейській Сарматії на лівому березі Дністра), матеріалів архітектурно-археологічних досліджень тощо. Автори доходять висновку, що в межах середньовічного ринку в Кам'янці-Подільському на початку нашої ери розташовувався римський військовий табір. До того ж часу ці дослідники відносять будівництво першого кам'яного мосту (на кам'яних пілонах розташовувався дерев'яний хідник) та системи укріплень, яка складалась з 13 кам'яних веж (займала територію Старої фортеці та перешийку). Концепція, якої дотримуються сучасні археологи з Кам'янця-Подільського (І.С.Винокур та М.Б.Петров), базується на археологічних відкриттях останніх десятиліть. Вона розглядає виявлені на території Старого міста в 1964 та 1982 роках давньоруські старожитності ІХ-ХІ ст. як сліди "гнізд" поселень, що лягли в основу формування давньоруського міста. Кам'янець ХІІ-ХІІІ століть, як свідчать археологічні матеріали, складався з кремля (дитинця), посаду й околиць. Дитиниць площею біля 3 га знаходився на високому мисі з південно-західного боку Старого міста. Він мав приблизно трикутну в плані форму і піднімався на висоту до 38 метрів над рівнем річки Смотрич. Площу посаду для давньоруського часу поки-що встановити важко. Як показали археолого-архітектурні дослідження 1964-1968 років (Є.М.Пламеницька, І.С.Винокур), у ХІІ-ХІІІ ст. на території Старої фортеці (у південно-західній частині) існувало давньоруське городище. З напольного боку городище обмежувалося дерево-земляним валом і ровом. Розкопками відкрито культурний шар ХІІ-ХІІІ ст. майже півметрової товщини (горіле дерево, обпалене каміння, значна кількість давньоруської кераміки). Наприкінці XII - на початку ХІІІ ст. земляні і дерев'яні укріплення валу підсилюються кам'яним муром із зубцями та щілиноподібними лучними бійницями (виявлено залишки муру загальною довжиною 20 метрів). З північно-східного боку, де мис не мав крутих схилів, територія давньоруського дитинця обмежувалася ровом, який згодом був засипаний внаслідок руйнації валу. В'їзд на територію дитинця вів із північно-західного боку через ворота у валу. Другий в'їзд розміщувався з боку посаду. Територія дитинця ХІІ-ХІІІ ст. значно поступалася за своєю площею у порівнянні з розмірами кам'яного замку пізніших часів.

При підготовці репринтного видання були використані оригінальні тексти (з правками відповідно до аркуша "помічених похибок") та кращі ілюстації з книги випуску 1928 року. При поганій якості ілюстрацій підбирались фотографії та малюнки приблизно того ж часу, що були в першому виданні. Ілюстрацій в виданні 1928 року нараховувалось 68. Відповідність між ілюстраціями репринтного та першого видання слідуюча. Ілюстрації, які повністю тотожні першому виданню (в скобках вказано номер, під яким була ілюстрація в першому виданні): 3(1), 4(2), 5(3), 6(4), 7(6), 8(7), 9(9), 10(14), 11(10), 12(15), 14(17), 15(19), 19(25), 20(26), 21(28), 24(32), 26(34), 27(35), 31(41), 32(41), 33(45), 34(46), 35(51), 36(50), 38(53), 41(57), 42(58), 43(59), 46(65), 47(66), 48(67). Подібні ілюстрації: 13(5), 16(18), 22(30), 23(31), 25(33), 28(38). Ілюстрації того часу, яких не було в першому виданні: 29, 39, 44, 45. Реконструкція на стор.78 сина Юхима Йосиповича — Володимира взята з роботи: В.Січинський. Сутківська твердиня // Записки Наукового Товариства ім.Т.Г.Шевченка. - T.CL. Праці філол. та істор.-філол.секції. - Львів, 1929. - С.175. Фото на стор.64 з книги: Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР.-Т.4.-К.,1986.-С.215. Портрет Ю.Сіцінського роботи Б. М. Негоди. Карта на стор. 6 виконана С.В.Трубчаніновим, план на стор.93 — І. В. Даніловим, фото за номерами 7 та 18 — С.В.Трубчаніновим та В.В.Гуцалом, фото 37 — В.П.Мегеєм.


Україна за давніх часів була для східньої та середньої Европи затулою від різних степових хижаків, що пересувалися з Азії до Европи. Особливо таку ролю відгравала вона в XIV—XVII ст., коли на південно-східніх грани­цях України — в чорноморських степах та в Криму залягли татари. В половині XV ст. ці татари остаточно відокремилися були від Золотої Орди й зоргані­зувалися в Кримське ханство, що приєдналося до Туреччини. Ця Татарська держава, зорганізована на зразок азіятських кочових хижацьких держав, за ввесь час свого існування провадила надзвичайно просту політику: жила коштом сусідніх держав — Московської, Литовської і Польської. Татари ці жили тим, що постійно нападали на прикордонні землі названих держав, себ-то на Україну, грабували її майно та забирали в полон людей. А тому що та­тари були під зверхністю Туреччини, то, бувало, на Україну разом з ними приходили й турки теж руйнувати українські поселення. Особливо страждало від цих нападів Поділля, що лежало скраю українських земель, і саме ті місцевості, де людність була густіша й заможніша.

Татари нападали на Поділля звичайно трьома шляхами, що були вигідні для кінних наїздів: Кучманським, Чорним і Волоським. Перший шлях прохо­див по вододілу сточищ Дністра та Бога, приблизно по лінії теперішньої залізниці, що йде від Жмеринки до Одеси. Другий татарський шлях тягся по вододілу між Богом і Дніпром, по Вінниччині та Літинщині. Називався цей шлях Чорним певне через те, що пролягав лісами. Третій татарський шлях — Волоський ішов на правому березі Дністра по Басарабії-Волощині. Йдучи цим шляхом татари переправлялися десь через Дністер, і з'являлися на Поділлю; іноді йшли уверх по Дністру і нападали на Покуття, Буковину и Галичину. Мало не кожного року, а часом і по кілька разів на рік татарські чамбули бували на Поділлю і найгірше допікали тим, що набирали в полон людей. Українсько-pycькі невільники були головною підвалиною економічного життя татарської держави і почасти турецької. Оті невільники були головним чином робочою силою в господарстві татар; вони-ж були і за найважливіший предмет торговлі та вивозу. Невільничі торги в Криму, Малій Азії, Італії, на островах Середземного моря були переповнені невільниками з України. Особливо "ходовим крамом" були молоді українки. Багато було таких невільниць із Поділля. Про "бранки-подолянки" згадують українські народні пісні та думи. Татари, напр., каже пісня —

везли з собою три Подоляночки
три Подоляночки — всі три сестреньки;
ой старшу везли в червонім убранні,
а середнюю везли в зеленім жупані,
а найменьшу везли голеньку-нагеньку.
Ой найстаршій треба чипок вишити,
а середній треба віночок увити,
а найменьшу треба на Дунай пустити,
нехай пливе до ойця, до матки,
до своїй родиноньки 1).

Невільниці-українки поповнювали хареми багатих турків, а часом попа­дали навіть у султанські хареми. Були випадки, що українки робилися султа-нихами, як, напр., XVI ст. славнозвісна Роксолана жінка Сулеймана Пишного (1520—1566 pp .), що верховодила мало не всім султанським двором і навіть самим могутнім володарем Сходу. Була вона родом, за одними відомостями, з горішньо-дністрянського Поділля з міста Рогатина, а за іншими — з міста Чемеровець на Кам'янеччині. Новітній історик Туреччини акад. А. Кримський каже, що Турецька держава в XV —XVI ст. складом своєї людности і через силу-силенну бранців була в значній мірі слов'янська, а українські невільники надавали Туреччині трохи навіть характеру українського 2).

Поділля, окрім лютих сусідів татар, мало ще инших, що теж нерідко непокоїли подільські поселення і пустошили їх; це були волохи, що зай­мали задністрянські простори і були теж під зверхністю турецьких султанів. Від тих ворожих нападів і татарів і волохів Поділля, як і вся Україна, не мало доброго захисту від своєї державної влади. Литовська й Польська держави, до яких належала Україна, не мали достатньої військової сили, щоб не допускати до України азіятських хижаків; вони були раді затулятися отими українськими землями. У таких тяжких обставинах прикордонного життя, в постійній боротьбі осілої української людности з степовими хижаками, доводилося людям самим шукати способів захисту від ворожих нападів, від руйнування свого житла й майна, від неволі й смерти.

Для захисту людність Поділля передусім користувалася тими схованками, які залишилися були ще з часів передісторичних, коли первісна людина ховалася від стихій та звірів у печерах, що їх багато є в басейні Дністра, по бе­регах як самої цієї праслов'янської ріки, так і лівих заток її. Народні перекази й досі вказують на значіння отих печер, як схованок від татарських нападів. Про печери Залучські або Черченські, над річкою Смотричем, за 20 кілом. від Кам'янця, маємо навіть документальні відомості, що вони були в XVI ст. схованками для околичної людности. Так в акті розмежування маєтків Залуччя і Черча 1543 р. говориться, що "печера повинна бути завсіди і навічно в загальному користуванню людей як із Залуччя, так і з Черча, і жадна сторона не повинна вважати її за свою виключну власність, але вона повинна бути за місце схованки від поганих та від усякого иншого ворога


1) Историческія пѢсни малорусскаго народа, В. Антоновича и М. Драгоманова, Кіевъ 1874, т. І. ст. 87.

2) А. Кримський, Історія Туреччини, т. І, Київ 1924 р., стор. 1 і 163-166.


підчас нападів на країну; вільно в ній шукати притулку всякому, як чоловікам, так і жінкам до найменшої дитини". Далі в тім акті говориться, що сходи до печер повинні околичні мешканці лагодити обопільно, а хто не виконуватиме того обов'язку, то платить штраф і т. ин. Небіжчик проф. В. Б. Антонович, що оголосив друком оцей акт, знаходив у Залучських печерах сліди перебування тут людини ще за часів палеоліту, а так само і за пізніших часів, коли наскокували татари; він тут знаходив монети XVI—XVII ст.1).

Але такі природні захисти для подільської людности були недостатні і крім того небезпечні, бо — як згадують люди — часом вороги видушували димом людей у печерах. Людності треба було мати инші схованки від ворогів. І то тому ще за давніх часів стали на Україні будувати оборонні замки. Особливо багато повстало замків на Західнім Поділлю, де будівельний міцний мате­ріал — каміння — був під руками на всякому місці. І замки таки були досить добрим захистом від татар, бо татарські чамбули, що нападали на Україну, це не було якесь регулярне військо, що вміло добувати фортеці; це були по теперішньому кажучи бандити, озброєні луками, шаблями, ножами та арканами, і мали успіх у своїм грабіжництві головне тому, що швидко могли пересуватися. Добувати замків вони не силкувалися, хіба иноді разом з турецьким військом нападали на якийсь слабенький замок і нищили його, як це було з замком у місті Рові в половині XV ст.

Монументальне будівництво на Україні, особливо на Поділлю, в XIV—XVII ст. мало осібний архітектурний характер відповідно до умов життя в цій прикордонній, неспокійній країні. В порівнянню з попередніми часами велико-князівськими та галицькими, характер архітектури на Україні міняється: замість великих монументальних храмів, якими пишалися українські міста за князівських часів, замість палаців князів та бояр з'являються по різних містах, містечках та селах оборонні замки з баштами, амбразурами, зубчастими стінами на зразок західньо-европейських феодальних замків.

Навіть церковна архітектура Поділля тих часів набирала характеру замкового. Церкви та костьоли, жидівські синагоги будувалися невеликі, з міцними мурами, баштами, амбразурами та стрільницями. Яскравий зразок такого церковного будівництва являє собою мурована церква в с. Сутківцях на Лятичівщині, малюнок якої можна бачити в багатьох виданнях. Ця церква, певне XV ст., має вигляд замку з трьома круглими баштами та з четвертою баштою-дзвіницею; на верху на склепінню були стрільниці, а внизу міститься власне церква під міцним склепінням. Успенська церква в м. Межибожі (так само на Лятичівщині) XVII ст. з дуже грубими мурами має потайну кімнату в бані, хід до якої зроблено в стіні. Іванівська церква в Кам'янці має міцну муровану дзвіницю-башту з амбразурами. Кам'янецький так званий вірмен­ський костьол має теж потайну кімнату в бані і стрільниці в дзвіниці. Муро­вані синагоги в м. Сатанові на Проскурівщині і в м. Шаргороді на Могилівщині мають вигляд невеличких замків.


1) В. Антоновичъ, О скальныхъ пещерахъ на берегу ДнѢстра. Труды VI археологическаго съѢзда въ ОдессѢ, т. І, Одесса 1886, ст. 91—92.


Замки на Україні були державні й приватні. Державні замки будувалися й утримувалися на державні кошти і називалися в коронних (польських) землях— королівськими, а в литовських — господарськими. Приватні замки будували заможніші землевласники в їх головних поселеннях, де часто жили й сами землевласники. Утримувалися оті замки на кошти власників та людности (в містах). А власне будували й піддержували всі замки місцеві селяни, почасти міщани, своєю працею, потом і кров'ю.

Приватних замків було багато особливо на Західньому Поділлі, де людність була густіша і значить можна було здержувати натиск хижаків.

Державні замки на Україні містилися там, де були південно-східні гра­ниці Польщі й Литви. Головні замки були такі: на Київщині — Київський, Канівський і Черкаський; на Волині — Житомирський, Овруцький, Луцький, Кременецький та Володимирський; на Брацлавщині — Брацлавський й Вінницький, на Поділлю (в Подільському воєводстві) — Кам'янецький, Лятичівський та Барський. На Поділлю були ще державні замки в Смотричу, Скалі, Ольчедаєві, Бакоті та в инших місцях, але вони були знищені в XV ст., в часи боротьби Литви й Польщі за Поділля.

Більшість вищеназваних замків тепер не існує; тільки місця їх зазначені земляними валами, ровами та румовиськами, а часом не можна навіть відшукати місця, де був замок (Бакота).

Хоч державні старовинні замки на Україні здебільшого не лишилися, але збереглися більш-менш докладні офіційні описи замків Київщини та Брацлавщини 1545 та 1552 pp. Ці описи видано, із них можна уявити собі, що то були за замки, який був фортифікаційний тип їх і т. ин.1).

Загальний тип замку на Україні був такий. Будували замок на високій горі, природньо-непідступній, що її по можливості обмивала вода, або облягали болота. Найчастіше для замка вибирали гору, що виходила рогом або мисом до двох ярів, що сходилися в тім місці. Ріг той, коли він мав звязок з якою горою або високорівнею, відрізували ровом і валом (часом кількома) і таким чином утворювалася для замка подовгувата площа. Ту площу по контуру гори обводили валами, де була в цьому потреба, а навкруги ставили стіни — в давнину дерев'яні, а пізніше муровані, особливо там, де було доволі каміння. В кутах площі замку бували башти. Для в'їзду робили браму в башті, а часом було і дві брами.

Ревізор Вінницького замку 1545 р. так описує придатне на замок місце: лука одна простяглася між Богом як шия, з одного й другого боку обли-


1) Описи українських замків 1545 р. видано: Żródla dziejowe, т. VI, Варш. 1877; Памятники Київ. Археограф. Комісії т. IV; Арх. ЮЗР, ч. VI, т. 1; описи 1552 р.-Арх. ЮЗР, ч. IV , т. І, ч. VII, т. 1-2.

Про українські замки та їх організацію й значіння див. "Южно-русскіе господарскіе замки" М. Грушевскаго в "Кіев. Унив. Изв." 1890 г. і Історія України-Руси, його-ж, т. VII ст. 35—41.

Яке було дерев'яне будівництво старовинних руських замків, див.: М. Красовській, Курсъ исторіи русской архитектуры . Часть І. Деревянное зодчество, Петроградъ 1916, гл. III; Грабарь, Исторія русскаго искусства, т. 1.

Про вінницький замок недавно вийшла праця М. І. Білінського, Вінниця 1926 р.


ває її ріка, тільки на 50 сажнів відійшла ріка від ріки. Як-би зробити на Богу став, а на тій шиї викопати два або три рови, наповнені водою з Бога, то вийшов-би замок дуже сильний, якого не можна було-б ані підкопати, ані обстріляти з гармат ні з якого боку. А на збудування міста є дуже придатне рівне місце, не таке, як тепер (у Вінниці), що з замку не видно всього міста, а з міста — замку 1).

Стародавніх докладних описів приватних замків України, подібних до описів державних замків, не маємо. Але зате деякі замки приватні збереглися, якщо не цілком, то залишилися значні рештки їх. Особливо треба сказати це про Західне Поділля, де замки були муровані.

За тими рештками замків, що залишилися на Поділлю до наших часів, часто не можна собі уявити, які саме були замки. Часто тільки по фундаментах мурів та по ровах і валах можна накреслити план замку. Плани замків були різні. Часом вони мали правильну форму довгастого чотирикутника, часом квадрата, часом трикутника, а иноді п'ятикутника. Деколи план замку був неправильної форми. Чим давніший був час заснування замку, тим менш правильний був його план щодо геометричної форми.

Який саме був характер архітектурного мистецтва замків Поділля XIV—XVII ст., тепер важко уявити собі ясно. Ті будинки ставлено в тривожні часи в неспокійних місцевостях, будовано не для окраси панських маєтків, а щоб мати якийсь захист від ворогів, через те, коли будували, звертали головну увагу, щоб будівля була міцна, тривка — могла витримувати напади.

За пізніших часів, коли життя на Україні стало спокійніше, коли нетреба було вже боронитися від татар, то пани почали будувати замки на оздобу маєтків, для вигоди свого життя; такі замки будовано в певному архітектурному стилі, з архітектурними прикрасами. Це були замки-палаци, якими хотіли повеличатися багатирі-пани. Згодом стали називати замками всякі панські палаци, що часом нічого спільного з замками не мали. Говоримо ми тут не за такі замки, а тільки про оборонні замки, що мали значіння фортець.

Всі оборонні старовинні замки з кінця XVIII ст. стали непотрібні і поступінно руйнувалися. Решток отих монументальних пам'яток старовинної замкової архітектури стає що далі, то менше,— вони зникають на наших очах.

Описати те, що ще залишилося, або зафіксувати те, що було ще недавно — мета оцієї праці. Я хочу подати до друку те, що збирав був у різні часи на західньому радянському Поділлю: подати мої фотографічні знімки, обриси планів, записи, то-що.

Тут я подаю археологічні описи-нариси замків у Кам'янці, Межибожі, Сатанові, Зінькові, Жванці, Чорнокозинцях, Рихті, Панівцях, Ярмолинцях і Сутківцях, Пиляві, Бару та Озаринцях.

Плани всіх замків накреслено в одному маштабі, щоб наочно можна було бачити розмір замку і порівняти його з иншими.


1) Żródla dziejowe VI, 111; Грушевський, Іст. Укр.-Руси, VII, 36.


І. КАМ'ЯНЕЦЬКА ФОРТЕЦЯ.

Кам'янець, колишня столиця Подільського воєводства XIV—XVIII в., а далі столиця Подільської губерні (1793—1924 pp.), був колись дуже міцною, недобутою фортецею і своїм природнім становищем і фортифікаційною будовою. Ця фортеця складалася з замку і з міських укріплень. Щоб зрозуміти, через що Кам'яниць був колись непідступною фортецею, треба уявити собі природне становище Кам'янецького замку й міста. Річка Смотрич, що коло неї лежить Кам'янець, тече глибоким річищем, що його боки часто виглядають наче сторчові стіни. Течія річки дуже колінкувата з викрутами, або, як часом кажуть, з меандрами. У тій місцевості, де стоїть Кам'янець, Смотрич своєю течією утворює дивну ключку, мало не кільце: обтікає навкруги високої гори і, не доходячи до свого річища на кілька метрів, повертає і тече далі, щоб увілляти свої води до Дністра. На тому острові стоїть так званий "город” — старовинна частина Кам'янця. У тім місці, де Смотрич, обійшовши острів, ніби сходиться з своїм річищем, стоїть на розі, що утворюється двома ярами, Кам'янецький замок. З'єднується він з містом вузенькою смугою скелі, що на ній вимуруваний так званий Турецький міст подібний до стіни. І замок і місто захищені глибокими ярами; оті яри навкруги міста та біля замку мають стрімкі береги, ніби-то стіни. Смотрицьке річище завширшки тут 150—250 метрів. Ці боки-стіни, колись під­правлені де-не-де людською рукою, утворювали природню фортецю, недосяжну за тих давніх часів, коли техніка стріляння не була ще добре розвинена й удосконалена.

Кам'янецький замок збудовано одночасно з заснуванням самого міста Кам'янця, себ-то близько 1362 p., коли великий князь Литовський Ольгерд, прогнавши з Поділля татар, віддав цю країну своїм небожам князям Коріятовичам, чотирьом братам Юрієві, Олександрові, Костянтинові та Федорові. Вони стали боронити ту землю від татар; насамперед вони, — говорить літопис,— знайшли були собі тверджу на річці Смотричу і тут збудували місто Смотрич, а в другому місці, де жили ченці в горі, вони відновили місто Бакоту; а бувши на ловах, загнали багато оленів на той острів, де нині стоїть місто Кам'янець; там вони вирубали ліс і з каміння збудували місто Кам'янецьке. Так каже русько-литовський літопис про заснування Кам'янця. Першу згадку в історії про Кам'янецький замок маємо в грамоті Юрія Коріятовича 1374 p ., де той князь за згодою свого брата Олександра дає місту Кам'янцю грамоту на ґрунти та різні права і прописує, що ця грамота дається "на замку" в Кам'янці. Відколи засновано Кам'янець — замок разом з містом стає першорядною фортецею русько-литовської держави, а потім польської, коли в половині XV ст. західне Поділля відійшло до Польщі. Особливого значіння набула Кам'янецька фортеця, коли збільшилися напади татар на Україну, коли Туреччина стала організувати татарські сили, твердою ногою ставши на Босфорі. У довговічній боротьбі українців з мусулманами Кам'я­нець як фортеця відігравав не аби-яку ролю. Тоді Кам'янецьку фортецю називали "тверджею утвореною рукою Божою", "начільним укріпленням людської культури", "передовою стіною христіянства", і т. ин.

І справді Кам'янецька фортеця була недобута. Багато разів під кам'янецькими стінами були різні вороги, але не могли добути фортеці. Підступали тут і татари, і волохи, і турки, і козаки — і не здолали її. Тільки двічі вороги добували Кам'янець, але на це були особливі причини: р. 1393 Витовт узяв штурмом Кам'янець тільки завдяки суперечкам серед кам'янецької залоги, а р. 1672 турки здобули Кам'янець через те, що турецьке військо чисельно значно переважало (до 300.000) оборонців замку (не більш як 5.000). А коли Кам'янець був у турецьких руках (1672—1699 pp.), то поляки кілька разів опитувалися силою відібрати Кам'янець, але не могли нічого вдіяти.

Як виглядав Кам'янецький замок за Литовських князів — відомостей немає. Найстарший опис цього замку з кінця XV ст. (1494 р.) 1). Хоч цей документ зложено зо сто літ по тому, як останній з Коріятовичів покинув був Кам'янець, і Кам'янецький замок був у руках поляків років 60, але замок де-в-чому мав вигляд старовинної русько-української фортеці з дерев'яними будівлями, з православною церквою, з русько-українськими назвами будинків та різних речей, дарма що документа написано по-латинському ("ізбища”, "зруби”, "рушниця”, "челюсти” в печі і т. ин.).

Замок під той час з'еднувався з містом вузькою смугою чи хребтом, що посередині знижався, де й був міст. Тут-же при в'їзді з міста до замку була брама (valva civitatis), що її охороняла башта, а біля неї приміщення для воротніх сторожів. З північного боку замку була инша брама, що звалася Пільною (valva campestris); дорога від неї йшла до міста Скали на Збручі, через те ту браму звали також Скальською. Над скелею з боку міста від Міської брами до Пільної були "ізбища” або "шрамби” (isthbycze sive szramby), тоб-то мури під захистом трьох башт; на одній з них чатував сторож чи сурмач (custos sive tubicina). З західнього боку замок мав дві башти. "Ізбища" були побу­довані з міцних дубових брусів і за часів небезпеки могли містити в собі речі й матеріальні цінності міщан і околичних зем'ян. У замках Смотрицькому й Скальському, за тим же описом 1494 p., були подібні будування — "комори" міщан та шляхти. Оті "ізбища" й "комори" являли собою те, що "городні" Брацлавських і Волинських замків XVI ст. Коло Пільної брами над мурами були приміщення для сторожі — "стражниці", а також оборонні будівлі. Недалеко від тієї брами було будування, що спускалося до низу в яр; тут була криниця, знизу мурована, а зверху обкладена деревом, але з неї води не брали, бо вода була дуже глибоко.

З північно-західнього боку замка захищав рів, бо тут з боку рівнини була найбільша небезпека. Тут якийсь Щенсний робив рови, розбиваючи скелю з великим зусиллям; по деяких місцях рів мав глибини в два рости чо-


1) "Здача новому старості замків Скали, Кам'янця, Смотрича та Лятичева 1494 p.". Документа цього видав проф. М. Грушевський — Записки Наукового Товариства ін. Шевченка у Львові, т. VII, 1885 p., а також в окремому виданню: М. Грушевський, Розвідки й матеріали до історії України-Руси, І, Львів 1895. Перед тим цим документом користувався польський історик А. Яблоновський у своїй праці "Podole u schylku wieku XV " в часопису: "Ateneum" 1880 p., т. II -III (див. також: Pisma Aleksandra Jablonowskiego, t. IV, Warsz. 1911).


ловіка, але, як каже опис, довелося відмовитися від дальшої роботи, бо скеля була надзвичайно тверда.

В замку, ідучи від Пільної чи Скальської брами, можна було зустріти великий будинок (stuba magna), від якого і почав ревізор опис замку. В цім будинку, побудованому з міцних хоч і старих брусів під старим попсованим дахом, була кімната, де стояло кілька столів та ослонів; посередині висів свічник, зроблений з оленячих рогів, а на стінах висіло 32 гаківниці (pixides alias hakiwnicze), шомпол, що виглядав ніби спис — щоб прибивати порох у гаківницях, — та дві залізні лопати, щоб насипати порох до гаківниць та гармат.

Далі коло того будинку стояла грецька (grecka), себ-то русько-православна церква, в якій "кожної неділі правлено службу Божу за руським чи грецьким обрядом під загрозою штрафу в одну копу".

Коло великого будинку був ще дім, де з одного боку була "схованка, чи комора, инакше спіжарня", а внизу пивниця, а з другого боку склад бойового знаряддя: пороху дві "бервениці" 1) і одна кадка, 6 гаківниць, 15 рушниць, 102 балісти 2), з яких 90 поламаних; тут-же були кулі залізні для малих "піксід" і кам'яні для гармат, стріл чи "шипів", кілька посудин і "брехв" (стріл без наконечників), одна бочка чи бервениця. Нагорі в тому будинку було приміщення для "челяди". Ще далі стояв будинок — шпихлір (alias domus sive gaza alias spychlerz ) з двома відділами, а за ними ще дві хатки для житла. З лівого боку в замку, починаючи від Пільної брами до Міської, були різні будинки: найперше невеличка хатка з двома кімнатами, далі — велика стара хата, що коло неї була кухня, а недалеко "чорна ізба", де грілася сторожа; потім нові будинки, що між ними була пекарня та бровар, і нарешті при дорозі до міста стайня.

У замку було 11 гармат: одна велика "тарасниця", чотири "півтарасниці", чотири гармати менші та дві "півгуфниці", ніби мортири.

Загальне становище Кам'янецького замку за описом 1494 р. було сумне. Дахи на будинках були або старі та попсовані, або їх зовсім не було; на зрубах не було стріх. Бойових і споживчих припасів було дуже мало. "Замок, — записав ревізор, — увесь майже спустошений; мало не все будування замкове зруйноване; всі кути порожні; так що сором таке писати чи казати про такий визначний замок". Знайшлося два бики за два золотих, — каже ревізор, — а запасу ні­якого, ані м'яса, ані борошна, ані солоду, ані збіжжя, ані овочів, ані кавалка хліба, ані міри соли, ані пива, ані меду, ані паші коням у замку чи в сто­долі, тільки два стоги сіна на полі". При тому опису замку на окремому клаптикові паперу якийсь тогочасний каламбурист, може сам ревізор, що приймав замок від колишнього старости, написав ніби-то цитуючи папу Гри­горія Великого: "міст польський, жовнір австрійський, черниця баварська, віра угорська, піст німецький, будівля Скали та Кам'янця — все це нічого не варте".


1) Бервениця — міра на сипке, пояснюється в тому-ж опису, що то кадка або по-польському чвартка byrzwyenycza sive beczulka, alias po polsku czwarthka ).

2) Балісти - цe лук з підставкою чи сохою, як видно з опису замку в Скалі.


Очевидно, влада не дуже дбала про Кам'янецький замок; більше покладалися на природне його укріплення.

У першій половині XVI в. Кам'янецький замок був значно підправлений, перебудований. Маємо опис замку 1544 року 1). З того опису видно, що тоді вже не було зовнішніх дерев'яних укріплень; скрізь над скелями та по узбіччях були мури та башти. На той час робили значний ремонт замку, перебудовано деякі частини його, під доглядом архітекта Іова Прета чи Претвича. За описом р. 1544, замкових мурованих башт було тоді стільки, як і тепер їх можна бачити з решток замку. Опис башт та инших замкових будувань починається з башти, що стоїть на південно-східньому розі замку, першої з боку Руської брами; називали ту башту Папською чи Юлія 2); вона, як каже опис, здавна добре збудована, на міцному фундаментові. Коло фундаменту тої башти ламали тоді скелю, щоб зробити це місце ще недосяжнішим. Під тою баштою поставлено "Kafar", себ-то так званий по-рос. "копьор”, щоб піднімати в замок воду та будівельні матеріяли.

Друга башта з південного боку замку звалася "Колпак"; вона також, як каже опис 1544 p., добре збудована на міцному фундаменті. Коло тої башти була над самою скелею давня й дуже попсована мала башта, призначувана для сторожі, щоб, коли нападатимуть вороги, охороняти дорогу, яка йшла тут з Хотіня.

Третя башта звалася "Тенчинська", теж міцна, і від свого фундаменту, закладеного на скелі, до половини своєї висоти здавна обшита муром.

Четверта башта звалася Ляцька або арцибіскупський кораб (ковчег).

Коло цих башт — першої, другої, третьої та четвертої — збоку скелі йшла стіна, якої фундамент виведено було на скелі; висотою вона сягала до внутрішніх замкових стін, що були між цими баштами. Ця зовнішня стіна тоді (1544 р.) будувалася; вона повинна була забезпечувати підступ до тих башт і взагалі до замку. Тепер зовнішня стіна є тільки коло перших двох башт.

Далі за четвертою баштою була п'ята, що звалася "Нова", бо була збудована р. 1542. Ця башта стояла в західньому куті замку й була з'єднана з другою баштою, що ніби підпирала її з боку замку і звалася Денною (Denna wieza ). Ті башти з'єднувалися коридором з склепінням. На Денній башті на самій горі збудовано дерев'яну будку-сторожівню з 4-ма віконцями, — це була обсерваційна стійка, бо з цього пункту далеко було видно в бік Басарабії. Коли вороги підступали, ту будку легко було скинути. Також у баштах бійниці були заложені тонкими стінками, які можна було легко знищити, коли-б треба було стріляти.


1) Описа 1544 р. видав А. Яблоновський; Regest wszego budowania wokrag i zewnatz zamku Kamienieckiego r. 1544" — "Przeglad Biblijograficzno -Archeologiczny"—1882 p., т. III . ст. 11—30. Переклад цього документу на рос. мову див.: Гульдманъ, Памятники старины въ Подоліи, Каменецъ-Под . 1901, ст. 214-230.

2) Кам'янець католики вважали за форпост католицтва серед православних українців і за захисну стіну від мусулманства; через це на фортифікації Кам'янця давали пожертви катол. біскупи Польщі і навіть римські папи. Отож папа Юлій II (1503—1513 pp.) дав на укріплення Кам'янця т. зв. данину Св. Петра (świ ętopietrze ). Теж зробив і наступник його папа Лев X в 1513 p . Zam. Pod ., II , 7-8.


Далі від наріжної (Нової) башти в напрямку до міста стояло дві башти т зв. "Мала" і "Рожанська". Ці башти, а також Ляцька й Нова виходили до місцевости рівної, де не було ні скель, ні ярів, і через це коло тих башт були викопані широкі два рови, на захист цього боку замку від ворожих нападів. Коло Рожанської башти була брама т. зв. Пільна з мостом (певне з таким, що піднімався). Браму збудовано давно. Тоді-ж, коли складався опис замку (1544 p.), архітект Іов Прет будував нову браму; коло тієї нової брами стояла башта Т. зв. "Стара Рожанська", дуже підупала; на ній не було жадної бійниці. Башту ту мали реставрувати, щоб вона захищала нову браму; у ній мав бути потайний хід до криниці.

З боку міста в замку по лінії замкових стін були, крім Рожанської башти, ще "Лянцкоронська" або "Друга Ляцька" і проти неї над скелею башта "Водна", в кінці замку "Чорна" башта. При в'їзді до мосту, що з'єднував замок з містом, була також башта. В замкових баштах мало не всі двері, вікна та бійниці були облицьовані тесаним камінням.

При виїзді з замку до міста були праворуч льохи, де містилися в'язниці: передні призначувано для тих злочинців, що їх не мали скарати на горло, а далі від тої в'язниці був хід до другої в'язниці, висіченої глибоко в скелі, з вікном, через яке спускали в ту в'язницю злочинців і шпигів, засуджених до кари на горло; иноді ця кара виконувалася голодом.

В західньому боці замку, коло башти Денної були чотири порохові льохи, забезпечені міцними залізними дверима.

Окрім башт, стін та льохів у замку були різні будинки житлові та господарчі. Напр., коло брами міської та башти Лянцкоронської був дім, де жив староста; далі в напрямку до брами Пільної були лазня та стайня.

Зброя в замку р. 1544 була така: 14 гармат, з них 6 більших і 8 менших, гаківниць 43, аркебузів 30, банників 50 і мушкетів двоколісних коротких 20. Пороху було 32 барилки й 1 лемберзька бочка, гарматних куль 2 копи (120, штук), олова 6½ штук, смоли не багато, сірки 2 бочки, салітри 1 бочка й 1½ барилки.

Такий був стан Кам'янецького замку 1544 р.

У першій чверті XVII в. до північно-західнього боку мурованого замку прибудовано, т. зв. Новий замок — земляні високі вали з казематами під ними і між тими валами широкі та глибокі рови, обкладені тесаним камінням. Ці будування зроблено під доглядом інженіра Теофіля Шомберга.

Пізніше з другої половини XVII в. про Кам'янецьку фортецю маємо деякі відомості з тогочасних планів.

Планів з того часу відомо кілька.

Найдокладніший план Кам'янця — це план Купріяна Томашевича, виданий з гравюри, що рита на міді в Кракові наприкінці 1672 p., або трохи пізніше. Про автора того плану маємо відомості, що в 1671 р. він був війтом і суддею в цивільних справах у Кам'янці 1). Коли турки взяли були Кам'я-


1) Advocatus et judex causarum civilium ordinarius . — Кам'ян. Істор.-Археологічний музей арх. LIII, № 10: акт про те, що куратори Кам'янецької Троїцької церкви продали Станіславу Грушецькому мурований дім на вул. Зарванській 1671 р.


нець, Томашевич залишив це місто і в Кракові видав план Кам'янця, вказуючи на тім плані, звідки турки підступали до замку та підводили міни. Коли турки вийшли з Кам'янця (1699 p.), Томашевич, здається, вже помер, бо коли р. 1700 Комісія перевіряла права власників на двори та садиби в Кам'янці, то в акті тої комісії зазначено, що коло катедрального костьолу на Татарській вулиці був дім, що належав був Купріянові Томашевичеві, колишньому радці кам'янецькому, а володіла тим домом рідна його сестра, але в домі тім не жила, бо він був спустошений 1). Таким чином план Томашевича, як такий, що його склав місцевий діяч, і мусить бути певним документом у топографічних вказівках.

План цей, як видно з написів на ньому, видано з привилеї королівської і присвячено тодішньому польському патріоті, краківському біскупові Андрієві Тржебіцькому, що перед тим, як турки сунули на Польщу в 1672 р. зформував був своїм коштом військовий загін у 500 чоловіка і післав його до Кам'янця. Гравюра плану Томашевича завбільшки 42 X 31½ см. Це власне не є план у нашому теперішньому розумінню, як тепер креслять плани, це перспективний вид замку й міста з західнього боку, так, як-би стати на заході на кінці земляних валів замку й дивитися на схід: на передньому місці накреслено вали замку т. зв. Нового, далі старий замок з усіма баштами та мурами, а ще далі місто з усіма будуваннями, вулицями, майданами та річкою, що навкруги оперізує місто.

Томашевичів план відомий в історіографії 1), але самий оригінал являє собою бібліографічний раритет.


1) Архивъ Ю.-З. Россіи, ч. VII, т. 1, ст. 560.

2) Описи плану вміщено в таких виданнях: Dr. Antoni. I.Zameczki Podolskie II, 18—19; Сементовскій, "Каменецъ-Подольскій", Спб. 1862, ст.75—78.


Копії плану: Górski , Wojna Rzeczy pospolitey z Turcya w latach 1672-1673, Warsz. 1890 (окр. відб. з журн. "Warszawska Biblioteka"); "Подолія — историческое описаніе", Спб. 1891 p.;

На Томашевичевому плані можна бачити, що новий замок був обведений, окрім валів, широким ровом, обкладеним з двох боків камінням; старий замок мав з усіх боків стіни й башти; з південного боку крім стін, що з'єднували башти, була ще зовнішня стіна і між ними рів такий самий завширшки, як і рови коло нового замку. На плані показано в замку старому дві башти, що їх зруйнували турки 1672 р. за часів облоги: в північно-західньому куті замку велика башта, названа в опису 1544 р. Новою, — напис так пояснює "№ 18, башта зруйнована турками підложеним порохом і скоро відновлена"; а в протилежному куті по діягоналі (південно-східньому): "№ 19, руїни башти, зруйнованої порохом, що в ній зберегався і випадково був підпалений продавцями овочів, перебувавшими в старому замку; при цьому погибло народу і військових більш 600 чоловік; це сталося напередодні вступу турків, після заходу сонця".

Оці дві зруйновані башти Кам'янецького замку турки відбудували зараз вступивши до Кам'янця. Взагалі турки зараз-же взялися зміцняти Кам'янець, підправляти, де було треба, за вказівками од французьких інженірів (були спочатку і німецькі інженіри, але вони скоро покинули службу турецьку). Дерев'яні будинки, що могли перешкоджати обороні замку й міста, було знесено. За два місяці після того, як здобули турки Кам'янець, якийсь кореспондент писав з Кам'янця: "замок старий, зруйнований порохом, тепер відновлено з двома міцними баштами так, як і був". У квітні наступного року писав той-же кореспондент: "замок кошами обставляють; від замку аж до біскупства над скелями плоти, а на переходах коші в два ряди поробили; белюард (бастіон) один за Босяками на давньому шанцю, другий у Босяків, третій на старому біскупському дворі, четвертий на порожньому жіночому кляшторі (коло брами Баторія), п'ятий коло Св. Петра, шостий в дворі пані Богушевої, сьомий на Вірменській вулиці" 1). Так забезпечували турки місто. Але в замку турки нічого нового з монументального будування не зробили, крім того що відбудували вищезазначені башти.

Нерідко можна чути, а навіть і читати, що Кам'янецький замок — це будування турецьке, що це турецький замок. Розуміється, що це не так. Але на Поділлю часто можна чути про які-небудь руїни замку чи башти, що то турецьке. В Кам'янці міст, що з'єднує замок з містом, називають також Турецьким і пояснюють, що той міст збудували турки; цеж те не відповідає дійсності, бо міст тут був здавна; згадується він ще в опису замку 1494 p., бо инакше не могло бути: замок і околиці його тільки цим мостом і могли з'єднуватися з містом.

Окрім Томашевичевого плану Кам'янця є ще другий друкований план, близький що-до часу до першого, невідомий в історіографії. Це план 1684 p., значить тих часів, коли Кам'янець був у руках турків, друкований у Римі.

План Кам'янця 1684 р.


у цім виданню копію значно зменшено на деревориті, написів нема; написи надруковано в "Объясненіи къ рисункамъ", ст. 56-58. Передрук з цього деревориту в книжці: Е. Сѣцинскій, "Каменецъ -Подольскій — историческое описаніе", Кіевъ 1895 p.; там надруковано написи латинські та переклад їх.
1) Zam. Pod. II, 12-13.


Примірник цього плану зберегаеться в Вінницькій філії Всенародньої бібліотеки У. А. Н. Розміром він більший за план Томашевича: гравюра його має розміри 38,5 X 54,5. У загальному вигляді він такий, як і план Томашевича: замок і місто накреслено також перспективно, але не так докладно, як це зробив Томашевич: замок накреслено досить виразно з баштами, стінами, брамами і навіть з гарматами на валах та з людьми, а в місті тільки заштриховано садиби та вулиці, а не вирисувано будинки; тільки міські фортифікації — брами та башти накреслено виразно. Хто склав цей план, де його надруковано і коли, видно з такого напису внизу:

Jo. Iacobus de Rubeis formis Romae ad templum S. Maria de Pace cum privilegio su — mi Pontifici die XX Julii MDCLXXXIV.

Угорі на плані вміщено таке присвячення:

Serenissimo Iacobo Poloniae Principi magnarum Virtutum Patris Regis invictissimi imitatori studiosissimo.

Це посвята старшому синові короля Яна Собєського Якобу, що брав участь у походах батька, особливо в боротьбі з турками за Кам'янець. Р. 1687 Якоб Собеський, з доручення батька, підступив з польським військом до Кам'янця і обстріляв з гармат його, але добути його не зміг. Може план 1684 р. був польським воякам за орієнтійний провідник.

Кам'янецький замок на плані 1684 р. виглядав так, як і на плані 1672 p., тільки на першому башти, стіни та ин. виразніше намальовано, але чи відповідало все намальоване дійсності — не можна бути певним, може де-в-чім була і фантазія гравера, бо про автора того плану ("Jo. Якова з Пожичкових форм",— а може "ферм") нічого невідомо. Новий замок, за планом 1684 p., був обкладений різаним камінням по стінках ровів, що оперізують замок; нагорі були зроблені по краях кам'яні бар'єри і тут розставлені гармати (всіх їх намальовано 11). Старий замок на плані тім круглястий, обведений мурами та баштами; з правого (південного) боку 6 башт, з яких дві на рогах більші, а в середині три менші; з лівого боку 3 башти, з яких наріжні більші. Всі наріжні башти намальовано з стрімкими вигнутими дахами з якимись баньками чи ліхтарями на самім версі. Всі ті наріжні башти позначено знаком С, а в поясніннях (esplicatio notarum) сказано, що ті башти збудовано на папські кошти і через це вони називаються Папськими (Turres a summis Pontificilus olim extructae, vulgo Papales distae — на плані є "есплікація" й італійською мовою). Але, як відомо з давніх описів замку та з таблиць на баштах, не всі ті наріжні башти збудовано на кошти папські.

Старий замок відокремлювався від нового довгим будинком між двома крайніми баштами; в тім будинку був хід із сходами до нового замку. Продовженням того будинку з лівої сторони була стіна й другий будинок, через який був другий хід з мостиком і теж сходами; мостик був такий, що підіймався. Коло того будинку була башта, що своїм фундаментом сягала до берега річки (це т. зв. Водна башта опису 1544 p.). З боку міста старий замок мав також довгий будинок між двома кутніми баштами з вікнами; в тім будинку були ворота.

З лівого боку вдовж старого й нового замку йшла дорога, загороджена від скелі стіною; як видно з плану 1684 р., це власне була не дорога, що нею можна було їхати, а тільки стежка для піших.

Міст, що з'єднує замок з містом, намальовано на плані 1684 р. з 5-ма високими арками. Проти мосту з боку міста накреслено п'ятикутний бастіон, що про нього в есплікації сказано: "насип для військових машин (гармат), що збудувала вірменська нація з тесаного каменя (Agger pro machinis bellicis a natione Armena ex secto lapide extructus).

Такий був Кам'янецький замок у 1672 і 1684 pp. як видно з тогочасних планів.

З кінця XVII ст. для Кам'янсцької фортеці кінчається першорядна її роля. В XVIII ст. вона вже не мала такого значіння, як раніш. Татари вже не на­падали на Поділля. Польща через свою кволість не могла боротися з Туреччиною. Боротьбу з мусулманами в XVIII ст. веде Росія і Кам'янець був тільки свідок тієї боротьби: проз мурів Кам'янецької фортеці не раз проходило російське військо (в pp. 1739, 1769, 1775, 1788).

Але хоч Кам'янецька фортеця в XVIII ст. не мала великого значіння, але поляки на сеймах порушували питання про асигнування коштів на піддержку фортеці. Деякі будування в замку і в міських фортифікаціях робилися і в XVIII ст.

В 1717 р. реставровано Руську браму. В половині століття деякі фортифікаційні роботи провадилися під керівництвом інженіра Дальке. В 1761—1762 pp. значні поправки замкових і міських оборонних будинків робилися під доглядом Стефана Маковецького (будування стіни коло Баторієвої башти та стін у замку). В 1765 р. король Станіслав Август пожертвував із своїх коштів чималу суму на ремонт Кам'янецьких фортифікацій, про що на пам'ять було вибито навіть медаль.

Як перейшов Кам'янець під Російську державу, Кам'янецька фортеця зовсім втратила своє значіння, особливо коли до Росії приєднано Басарабщину, і кордони Туреччини було відсунуто далеко на південь.

План Кам'янця-Подільського (за Ю.Сіцінським)

Кам'янецьку фортецю скасовано в 1812 р.

Замкові приміщення спочатку були за в'язницю, а після того, як збудовано на Польських фольварках окремого будника на цю мету в 1859 р. в замку містилося до 1914 р. т. зв. "Арестантское исправительное отдѣленіе".

Тепер замок пустує (з 1914 р.) і що далі то більше підупадає.

План Кам'янецької фортеці за рисунками Вол. Сіцінського

Зробимо короткий опис давнішої Кам'янецької фортеці в теперішньому її стані.

Всі укріплення Кам'янця, як вже було завважено, поділяються на дві категорії: замок і міські фортифікації.

Самий замок складається з двох частин: старого замку з мурами та баштами і нового замку з земляними валами та ровами.

План старого замку не має форми якоїсь правильної геометричної фігури; в загальному вигляді — це довгастий чотирикутник, що простягся на краю високого рогу гори від південного сходу до північного заходу. Ширина цього старого замку приблизно 50 метр., довжина від півночи 135 м., від півдня 160, а посередині 180 м. Площа замкового подвір'я коло ¾ гектар., а всієї площі з прибудуваннями 1,5 г.

Новий замок значно більший; план його в загальному вигляді ніби трапеція з широким боком на північний захід. Ширина його з валами сягає 250 м., а довжина, в напрямку довжини старого замку, коло 220 м. Площа земляного замку з усіма валами мав приблизно 3 гект. А ввесь замок — і старий і новий — займає площу приблизно 4,5 гект.

Старий мурований замок має навкруги високі мури і 11 мурованих башт. В'їзд до замку з сходу, з боку міста. Башти розставлено так: по довжині замку з одного боку 4, з другого 4, на західньому боці на кінці дві з'єднані башти і одна ніби-то окремо з півночи коло річки.

Башти виступають так:

1) Перша башта праворуч від воріт замку значно виходить за лінію стін на розі. Вона п'ятибока, вкрита пірамідальним ґонтовим дахом. На цій башті з сходу на кам'яній таблиці вирізано такий напис:

1544. DEVS
ТІВI SOLI GLORIA
IOВ PRAETEVES
ARCHITECTOR

З инших двох боків башти високо в стінах виставлено дві великі гарматні кам'яні кулі. В цій башті міститься глибока й широка криниця, завглибшки до 36 м. і завширшки до 5 м. Коли цю криницю викопано — невідомо. В опису замку 1494 р. згадується криниця, з якої води не брали, бо вона була дуже глибока, але здається, що та криниця була коло річки Смотрича, в иншому місці, там, де потім збудовано т. зв. Водну башту. На плані 1672 р. показано коло наріжної башти рештки башти, зруйнованої вибухом пороху, що випадково підпалили продавці овочів, перебуваючи в замку, як сказано в напису на тому плані.

Коло цієї наріжної башти праворуч іде попід мурами замку дорога з міста до околичних поселень. Ця дорога з правого боку, де скеля й річка Смотрич, закрита мурами з бійницями. За давніх часів тут не було проїзду, а тільки прохід, як видно з планів XVII ст. Ліворуч від тієї дороги підносяться дві лінії стін: перша лінія нижча і друга вища. На другій лінії значно вище від першої наріжної башти стоять три круглі башти, з яких одна середня значно менша.

2) Перша кругла башта (2-га за загальним рахунком) велика трьохповерхова має конусовиде накриття цегляне з широким, значно випнутим над стінами ґзимсом з арочками, що спираються на кам'яні кронштейни. В деяких місцях цієї башти ще тримається старовинний тинк. Під вікном другого поверху з східнього боку башти вставлено кам'яну таблицю з якимсь гербом. В опису 1544 р. ця башта називалася Ляцкоронською або другою Ляцькою.

3) Третя башта значно менша стоїть ніби на стіні, на віддаленню від другої башти 20 м.

4) Четверта башта на   зовнішній вигляд зовсім така, як і друга: теж кругла, з таким верхом. З боку міста, з сходу, над вікном, обробленим тесаним камінням, вставлено кам'яну таблицю з таким написом.

TVRIS CRESLAI ЕРІ VLADISLAVI ENSIS HVIVS СА STRI FVNDATO RIS IMPENSSIS EST FINITA 1505.

Цей напис дослідники кам'янецької старовини пояснювали так, що фун­датором цієї башти був Креслав з Курозвенок, біскуп Вроцлавський або Куявський (1503 p.). Але з фотографії, знятої телеоб'єктивом р. 1927, ви­являється, що хронологічну дату треба читати: 1707. Опис 1544 р. говорить, що цю башту збудовано давно й називано її тоді "Рожанка". Може бути, що збудовано її коштом епіскопа Креслава в кінці XV або на початку XVI ст. і реставровано в 1707 р.

Проти цієї четвертої башти стояла поперек вулиці чи дороги мурована брама з трьома арками реставрована в 1771 р. На південному боці брами, з боку міста над середньою аркою було витесано з каменю королівську корону з шифром короля Станіслава Августа: S. A. R. P., а нижче був такий напис:

OPTIMVS PRINCEPS IN PACE BELLO PROSPICIENS SECVRITATI PVBLICAE MDCCLXXI

себ-то: Мудрий господар серед миру забезпечує від війни громадський спокій, 1771 р.

На другім боці брами був турецький напис, а під ним на ґзимсі вирізано:

FELIX REGNVM QVOD TEMPORE PACIS TRACTAT BELLA

себ-то: Щаслива держава, яка в часи миру готується до війни. Браму цю знищено в 1876 р. для вигіднішого проїзду.

В місці, де була вищеописана брама, або трохи далі в напрямку нового замку, була брама чи ворота і в давні часи, в XV—XVI ст.; називалася та брама Пільною, бо стояла вона з боку замку від поля, а також Скальською, бо стояла з боку замку Скальського (м. Скала на Збручі).

5) Нижче од того місця, де була брама, стоїть коло річки башта (5-та по черзі), з'єднана з будуваннями колишньої брами. Збудовано її в XVI ст. і називалася вона "Водна". В ній колись було приладдя для подачі води з криниці чи з річки до замку.

6) Далі за круглою великою (4-ою) баштою лінія стін повертає на північний захід. Тут тягнеться довгий високий будинок. Зовнішня стіна того будинку завдовжки 45 м. По середині тої стіни виступає мур півкружжям: тут була башта, що називалася, за описом 1544 р. "Мала". Тепер цієї башти нема. Далі на західньому кінці замкових мурів стоїть велика башта, що значно виступає з ліній стін півкругом. У ній є кілька амбразур на значній висоті, а на самій горі, де мур попсувався, бо на башті нема покриття, видно стрільниці. В опису замку 1544 р. цю башту названо Новою, побудовано її в 1542 р. Коли р. 1672 замок обложили турки, вони зруйнували його вибухом пороху, як це зазначено на плані 1672 р. Турки скоро тільки здобули замок, зараз-же заходилися відновлювати цю башту.

Брама Станіслава Августа (знімок 1875 р.)

7) До цієї великої башти припирає ніби підтримує друга башта вища, кругла (не зовсім правильної форми); в XVI в. вона звалася "Донною" чи "Денною". У цій башті була колись римо-кат. каплиця св. архангола Михайла, що її будував кам'янецький староста Микола Бжеський р. 1575, про що свідчить напис на внутрішній стіні башти. Той напис Пржездецький прочитав так:

Sacellum hoc consecratum est per reverendissimum Martinum Białobrzeski, Dei gratia episcopum Camenecensem et abbatet Genov. Quod reparavit generosus Nicolaus Brzeski de Brzescie terrarum Podoliae generalis capitaneas, ad laudem Dei Omnipotentis in titulum S. Michaelis Archangeli A. D 1575.

Накриття на цій 7-ій башті, як і на 6-ій, немає.

За цими баштами, або краще — за цією збірною великою баштою лінія замкових мурів повертає на південь і в цьому напрямку йде протягом 20 м., а далі на схід утворює тупий кут і йде в напрямку південно-західньому на протязі 155 м. Тут по цій лінії стоїть 4 башти, одна од одної більше-менше на 30 м.

8) Перша по цій лінії башта кругла з білим старовинним тинком. У XVI в. називали її Ляцькою, або "Кораб (Ковчег) арцибіскупський". З південного боку башти на горі вставлено кам'яну плиту з якимсь гербом. З подвір'я замку над входом до тієї башти на кам'яних гарно оброблених арцабах вибито напис:

VERVS AMICVS EST RARIOR FENICE

себ-то: Вірний друг рідший за фенікса.

Ця башта з зовнішнього боку не має майже амбразур: певне колись був зубчатий верх, де були стрільниці, як це зберегалося на дальшій 9-ій башті. Тепер верх рівний вкритий конусовим ґонтовим дахом.

9) Дев'ята башта кругла, має кілька амбразур. Нагорі збереглися кам'яні кронштейни; це показує, що на цій башті був такий зубчастий верх та може і покриття, як на двох північних баштах.

Ця дев'ята башта називалася в XVI ст. (опис 1544 р.) Тенчинською.

10) Десята башта така, як і дев'ята: вона кругла з невеликими амбра­зурами в деяких місцях, але кронштейнів нагорі нема. Покриття, як і на всіх південних баштах, конусове, ґонтове. З південного боку цієї башти на верху вставлена кам'яна таблиця з гербом, яким —важко розібрати, бо камінь вивітрився. В XVI ст. цю башту називали "Колпак".

11) Остання одинацята башта п'ятиповерхова стоїть на південно-східньому розі замку, над скелею, де внизу туляться вбогі хатки передмістя Карвасар. Ця башта внизу чотирибока; по середині восьмибока, а на самім вершку кругла, покрита конусовим ґонтовим дахом, зробленим літ 35 тому. Наверху тої башти з боку міста вставлено кам'яну таблицю з гербом і інсигніями папськими. Кажуть, що то герб римського папи Юлія II (1503—1513 pp.), що призначив був на ремонт Кам'янецького замку "данину св. Петра" (święto-pietrze, податок костьолів папі). В XVI ст. цю башту називали Папською, або Юлія.

З південного й північного боків замку лінія мурів, що з'єднують башти, ніби-то зміцнена загородами з високими стінами. Така загорода з південного боку забирає приблизно половину довжини замку. Як відомо з опису 1544 і з планів 1672 і 1684 pp., такий захист, себ-то зовнішні стіни мала вся південна лінія башт з'єднаних внутрішніми стінами. З північного боку замку теж є загорода; її тепер засипано землею і тут ростуть дерева, а в однім кінці недалеко від входу до замку стоїть зруйнований тепер домик, де колись жив начальник над в'язницею.

У середині старого замку вздовж під мурами були збудовані однопо­верхові будинки; тут були колись замкові комори або городні, а згодом у XIX ст. були в'язниці. Тепер ті будинки спустошено; стирчать тільки непокриті мури.

Далі за старим мурованим замком у північно-західньому напрямку підносяться високі вали земляного т. зв. Нового замку, збудованого на початку XVII ст. Цей земляний замок, як вже було завважено, має форму приблизно трапеції, якої широкий бік лежить на північному заході, а вужчий бік припирає до старого замку. Вали, що йдуть по контуру замку, подвійні і між ними йдуть широкі та глибокі рови, обкладені по боках тесаним камінням. Під ва­лами були порохові льохи та каземати, або приміщення для людей і складів запасів. Вали й рови тепер де-не-де попсовані.

Замок увесь з'єднується з містом, як відомо, високим мостом, що зветься тепер Турецьким. Цей міст власне являє собою мур, на якому йде дорога до міста. Цю дорогу колись захищала кругла башта, що стояла коло в'їзду до мосту від замку; через неї і треба було проїжджати. На мості по боках були муровані бар'єри і міст був такий вузький, що розминутися двом підводам не можна було. Тепер башти і тих бар'єрів нема; їх знищено в 1876 p., і на мості зроблено дерев'яний широкий настил, щоб дорога була ширша. Як видно з планів 1672 і 1684 p., міст цей колись мав арки. Літ 25 тому обвалилася була стінка мосту, і тоді можна було бачити, що міст справді мав арки, а потім ті арки замуровано.

Колись, щоб дістатися до міста з замкової дороги, треба було, проїхавши через круглу башту й т. зв. Турецький міст, проїжджати ще через другу чотирикутну башту, що стояла з боку міста в поперечному мурі. Тепер через ту останню башту проїзду нема; вона стоїть ліворуч закрита, а проїзд зроб­лено простіше — через пролом у поперечному мурі.

Тут починалася лінія міських укріплень.

Місто, як вже було завважено, являло собою теж фортецю, обведену сторчовими скелями та зміцнену мурами там, де треба було забезпечити слабші місця. По різних місцях на краях міста над скелями стояли башти. З них тепер зосталося 4: одна на західньому боці міста і три на східньому, з яких одна велика стоїть над скелею біля великої синагоги. Окрім того були окремі фортифікації при в'їздах до міста. Таких в'їздів було три: один з боку замку, про що була вже мова, і два на північному та південному боках міста, де острів, на якому стоїть місто, мав похилість і де можна виїхати на нього.

Башта Баторія і Вітряна брама з боку міста (знімок 1890 р.)В'їзд з боку замку був забезпечений самим замком, але при в'їзді до міста було ще над скелями виведено мура з баштою, через який треба було проїжджати, як вже сказано. А проти самого мосту та в'їзду до міста стояв бастіон, або велика й ширша башта. Цей бастіон притулявся до верхньої площі гори, де стоїть місто; побудувала його кам'янецька вірменська громада, як це зазначено в напису на плані 1684 р. Коли Кам'янецьку фортецю було скасовано, то той бастіон засипали землею і зробили з нього терасу так званого Старого бульвару.

Другий міський в'їзд з півночи називався Лядська, або Польська брама. Це була власне ціла система фортифікацій. Внизу переїзд через річку захищали п'ять башт, що стояли коло річки: три на правому березі, з боку міста, і дві на другому боці річки. На плані Кам'янця 1672 р. видно, що в Лядській брамі через річку був збудований на мурованих арках якийсь ніби коридор для переходу, а може й для переїзду. Звідси від нижніх башт дорога йшла на гору по убіччю під захистом муру, що був з боку провалля, а наверху гори треба проїздити через ворота, так звану Вітряну браму. Біля тих воріт стоїть величезна башта Баторіева, або "Семиетажна". Над Вітряною брамою з боку міста прибито таблицю з таким написом:

A.D. 1585 PER STERH. BATORY R. P.
CONDITYM
STANISLAO AVGVSTO
REGNANTE POLONIS
RESTAVRATVM ET AVCTVM
A. D. 1785.

Біля тої башти над скелею з одного й другого боків були стіни й бастіони, що закривали місто з північного боку.

Рештки Польської брами (знімок поч. ХХ ст.)

Тепер нижньої Польської брами нема. Тут стирчать ще руїни башт на березі річки. Бастіони коло Баторіевої башти теж почасти знищено. На одному бастіоні було вставлено чавунну таблицю з таким, написом:

Sub auspicio serenissimi ас potentissimi principis Augusti III, Regis Poloniae Magnique Ducis Lithuaniae ac Principis Haereditaril Saxoniae Electoris illustrissimus dominus losephus a Potok Potocki castelanus Crakoviensis supremus exercituum regni dux, hoc opus incepit erigere. Post quam desiit vivere, filius illustrissimus dominus Stanislaus a Potok Potocki, Palatinus et generalis terrarum Kioviae, tam ductus gloria parentis sui, quam amore patriae hoc opus finivit per C. Dahlke colonelum cor. artil. regni et prim, praefect. archit. miltaris. Anno Domini MDCCLIII.

Цю таблицю тепер уставлено в стіну дома № 6 по вулиці Карла Маркса (кол. Соборній); цей дім колись належав кам'янецькому історикові й лікареві І. Ролле, і він уставив у стіну свого дома таблицю, коли її викинули з мурів бастіону.

Баторієва башта та бастіон коло неї з північного боку (поч. ХХ ст.)

З південного боку міста був третій в'їзд — так звана Руська брама. Ця брама коло річки внизу була збудована в XVI ст. і складалася з чотирьох башт, що з'єднувалися стінами та фортифікаційними будинками. Проїзд ішов через башту і закривався дерев'яною лядою, що спускалася зверху башти. Ця ляда була ще недавно (до 1922 р.); тепер її немає. Коло проїзду на стіні будинку з боку міста була кам'яна таблиця з таким написом рельєфними літерами:

НЕС PORTA REGIE MAIE STATIS IMPEN SIS IN VIGILIA TRIVM REGVM ERECTA 1717.

себ-то: Ці ворота реставровано королівським коштом напередодні трьох королів (Водохреща) 1717 р. Коло тої таблиці було вмуровано 2 кам'яні таблиці з рельєфними гербами: на одній св. Юрій на коні (герб міського магістрату), а на другій ніби герб "Задора". Ці три таблиці тепер зберегаються в Кам'янецькому Історично-Археологічному музеєві.

Проїзд в Руській браміВ иншому місці брами на таблиці вибито герб Польщі — одноголовий орел і напис: A. D. 1770.

На башті, що стоїть над самою річкою, є напис, але його важко вчитати, тільки можна помітити 1527.

На горі, куди йшла дорога від Руської брами до міста, були ворота в стіні, як видно з плану 1684 p., але ворота й стіна не збереглися до наших часів. Ці ворота певне знищено, коли в XVIII ст. будували великі будинки для військових казарм ("кошари"), де потім містився військовий шпиталь.

Над Руською брамою на скелі стоять руїни чотирикутного бастіона, що охороняв ту браму. Від того бастіона по-над скелею йдуть міські стіни — з одного боку до в'їзних воріт та Турецького мосту, з другого боку — до "кошар”.

Такі тепер залишилися рештки Кам'янецької колись славнозвісної фортеці.

Біжучого (1927-го) року вища влада У.С.P.P. вирішила утворити з Кам'янецької фортеці державний заповідник. Це матиме велике значіння й забезпечить цю історичну пам'ятку культури від руйнації.

Література про Кам'янецьку фортецю (значніша).

А. Сементовскій, Каменецъ-Подольскій. Спб. 1862. Перше було вміщено в виданню "Архивъ историческихъ и практическихъ свѣ дѣній", 1862 р.,  кн. І—IV. Передрук у виданню Под. Губ. Статистичного Комітету: Сборникъ свѣдѣній о Подольской губерніи, вип. 1-й, Кам.-Под. 1880 p., ст. 146-181.

D-r Antonі І. Zameczki podolskie na kresach Multańskich, вид. 1-е, Kraków 1869 p., 2-е вид. Варшава 1880 p., в 3-х томах. Про Кам'янець 1-й і 2-й т.т.

Е. Сѣцинскій, Городъ Каменецъ-Подольскій — историческое описаніе, съ рисун. Кіевъ 1895 г.

M. Rolle, Rzemiennym dyszlem (Z dziej ów Kamieńca -Podolskiego), Lwów 1914.

A. Prusiewicz, Каmіеniес-Podolski — szkie historyczny, Kijów 1915, з малюн.


3. ЗАМОК У САТАНОВІ.

На найкрайнішому західньому кінці радянського Поділля вдовж лівого боку Збруча було колись кілька замків: у Чорнокозинцях, Збрижу, Гусятині, Сатанові. Між цими Збручанськими замками значніший був у містечку Сатанові, і від цього замку зосталося найбільше останків до наших часів. Цей замок як і Межибізький та Зіньківський замки належав в XVI—XVII ст. Сєнявським.

План м.Сатанова

Сатанів, за 60 кілом. від Кам'янця, лежить на високому лівому березі Збруча. Внизу, недалеко річки, містяться хати міщан; вище розташувалось жидівське селище (це й єсть власне містечко), а ще вище розкинулися селянські садиби, закриті садками. Різні частини цього селища звуться по парафії: Юринці, Покрівка, Богослівка, Спасівка.

Знахідки в Сатанові неолітичного приладдя, печери в скелях, могили (кургани) по околицях цього містечка, великий земляний вал, що тягнеться від Сатанова на південний схід протягом 30 кілом. — все це свідчить за те, що Сатанів селище дуже старовинне. Саму назву містечка дехто пояснював так: коли римське військо Траяна здобувало Дакію та й ішло далі, на північ, то один з воєвод Тонілій дійшов з військом до того місця, де тепер Сатанів і запитав своїх легіонерів: Sat an non? тоб-то: доволі чи ще йти далі. Йому відповіли: Sat; від цього ніби-то і назвали Сатановим те селище, що повстало 1).

Вперше Сатанів з'являється в історичних документах за першого шля­хетсько-польського наступу, на Поділля: 1404 р. король Ягайло дав Петрові Шафранцю Сатанів з околицями й Зіньків з деякими селами на таких умо­вах: власник сам або рівний йому заступник мa є жити в наданих місцевостях, повинен ставити, коли буде треба 6 сулиць і 12 стрільців (cum sex lanceis et duodecim balistrariis, а коли треба боронити край сам з усіма своїми людьми; піддані його мають виконувати всі служби і давати такі самі податки, як і за давніх володарів Поділля (Коріятовичів)2). Згодом ці маєтки викупив у Шафранця Витовт р. 1431 і надав Ягайло Петрові Одровонжеві на таких-же умовах, як і за попереднього надання 3). Це надання був ствердив король Владислав III в 1436 і 1440 pp . тіею-ж умовою — жити самому або через за­ступника в наданих маєтках і виступати збройно з 6 сулицями й 12 стрільцями (cum hastis et sagitariis ) 4).

Сатанівський маєток належав Одровонжам та їх нащадкам років 300. Останній з роду Одровонжів помер 1523 р. Єдина його дочка Софія вийшла заміж за Яна Криштофа Тарновського і вдруге за Яна Костку. Дочка її Катерина вийшла заміж за Адама Єронима Сенявського. Отже Сатанів перейшов до межибізьких панів, і належав їм до половини XVIII в.

Місто Сатанів у XV—XVI ст. не могло добре розвинутися, бо цю місцевість часто спустошували татари, і власникам цього міста доводилося чимось приваблювати людність. Так р. 1523 власниця Сатанова Софія з Спрови Тарновська дала право Дмитрові, "війтові і осадці Сатанівському" осадити 10 кметів на Сатанівському ґрунті, коло ставка Войтовського за тією умовою, що коли вийде термін вільности тих кметів, то кметі належатимуть Дмитрові до його смерти 5).

Щоб забезпечити людність від татарських нападів, Одровонжі у Сатанові збудували замок, мабуть ще в XV ст.


1 ) Але чи не під слова "Сатана" походить назва містечка. Недалеко від Сатанова в Галичині є місто, що має назву від нашого подібного слова (Чортків).

2 ) Арх. Ю.-З. Россіи, ч. VIII т. ІІ, ст. 327—8; Грушевський, Історія V, 80.

3 ) Арх. Ю.-З. Россіи, V ІІІ, ІІ, 329.

4 ) Id. 331. Грушевський, Матеріяли до історії суспільно-політичних і економічних відношень Зах. України, Львів 1906, ст. 36.

5 ) Białkowski L., Podole w XVI wieku, Warszawa 1920, ст. 20. (Актова книга №3604, т. 235 — в Київ. Цент. Архіві).


Та дарма що в С. й був замок місто часто терпіло від татар. Так р. 1528 С. спалили татари. Року 1530 це місто знов спустошено; і цього-ж року за податковими списками рахувався тільки 1 плуг (arartum — плуг — одиниця тогочасного оподаткування) 1). Року 1532 король Жигимонт І дає пільги міщанам Сатанова й Рова (що згодом називавсь був Бар) — одзволює ці міста та околичні села на 8 років від "шоса”, "чопового” та инших податків. Ту­рецькі та татарські наїзди спустошили ті осади, отож треба було піднести їх матеріяльний стан 2).

Певне ці пільги та те, що був у Сатанові замок, приваблювали людність до Сатанова: сюди тікали люди з инших місцевостей; так, року 1539 тут були втікачі з Городниці, Сковородинець і Перегінки; 1559 р. — з Лоївець 3).

Року 1561 власники Сатанова Ян Кристоф Тарнавський та його дружина Софія дають пільги новим поселенцям Сатанова — звільняють їх від усяких податків і повинностей на 8 років, а так само встановлюють обов'язки міщан: платити що-року по 15 грошей чиншу, давати медову данину; ті міщани, що випасають свиней у панських лісах, повинні давати 20-ого кабана; всі повинні робити 5 день на рік (1 день оранки й сівби, 2 дні косовиці й збору сіна і 2 дні жнив); також давати підводи до Микулинець і Тинкова і відбувати "шарварки". Року 1566 король Жигимонт-Август підтвердив ті пільги й обов'язки сатанівських міщан 4).

Відтоді сатанівська людність збільшується: р. 1565 ремісників було 15, а р. 1578 p. — до 50 (тут були шевці, кушнірі, ковалі, слюсарі, сідлярі, лучники, мечники, римарі, то-що); плугів тоді було 53. Року 1583 було реміс­ників 58 5).

Міщанство Сатанова в XVI—XVII ст., як і межибізьке, було досить розвинене і свідомо силкувалося поліпшити своє становище. З сатанівських міщан вийшов відомий бунтар проти польсько-шляхетського режиму кінця XVI в. Наливайко 6). 1590 р. сатанівські міщани прохали Львівське братство дати їм "порядки братські" (певне дати "артикули", устав братства), бо вони ухвалили запровадити в себе братські порядки 7). Певне, в Сатанові за давніх часів була активною і церковна справа (а церковна справа тоді з'єднувалася з справою національно-суспільною): тут, у Сатанові проживав намісник Львівського православного епіскопа, т. зв. офіціял 8). Близько міста Сатанова містився під Збручем православний манастир, звідки, певне, вийшов відомий освітній діяч Арсеній Сатановський (на прізвище Корецький), що видав у Москві Словник, то-що. В одній з Сатанівськцх церков збереглася рукописна книга XVI ст, (Євангелія), що її передано р. 1888 до музею давнішої Київської дух. академії.


1 ) Dr. Antoni І., Zameczki Podolskie I, 16; III, 112. Źr ódła dziejowe XIX, 164.

2 ) Архивъ Ю.-З. Россіи, ч. VIII , т. І, ст. 63.

3) Białkowski, Podole w XVI wieku; Warsz. 1920 ст. 70.

4 ) Ib . ст. 108 і 205.

5 ) Źródła dziejowe, XIX, Ст. 179, 237 й 242.

6 ) Грушевський, Історія VIІ, 217.

7 ) Ib . VI, 533.

8) Źródła dziejowe, XIX, 234, 238.


XVII століття для Сатанова, як і взагалі для Поділля, було дуже неспокійне, важке.

Р. 1617 татари ограбували місто й околиці та забрали в полон багато людей і ті полонені здебільшого загинули від морозу. 1618 р. татари теж розграбували сатанівські околиці 1). Подібні-ж руйнації траплялися згодом.

Щоб поліпшити економічний стан міста по тих руйнаціях, власниця Сатанова Катерина Сенявська дала тому місту привилей на "Магдебурзьке право", на самоврядування, але зазначила, що за собою застерегає право призначати війта, а так само остаточно вирішувати ті справи, що будуть апелюватися до власника міста; також у тій грамоті власниця міста обов'язує міщан будувати і підтримувати міські фортечні спорудження 2).

Коли Б. Хмельницький почав війну, то козаки захопили Сатанів за допомогою міщан. Згодом повстали в Галичини опришки і розграбували місто Сатанів.

Року 1651 козаки й татари зруйнували те місто, і міщани мусіли тікати за Дністер 3).

Року 1672 турки окупували Поділля і здобули й Сатанів. За рік поляки відбили в турків це місто, а тоді турки через три роки знов підгорнули місто під свою владу. Треба сказати, що, окупувавши Поділля, турки ввесь час боролися з поляками за Поділля. Навесні 1676 р. коли султан Мохаммед IV мстився за свого сина, що вбив його в Ладижині козацький полковник Мурашко, то спустошив Подільські міста, як за це говорилося вище, між иншими і Сатанів. Збереглася згадка, що сатанівці очайдушно відбивалися і в замку, і в церквах, і в синагозі. Турки-ж здобувши місто і замок нікого не помилу­вали; загинуло близько 4.000 людей. Досі збереглася тогочасна пам'ятка — ікона Христа, в сатанівській Юріївській церкві. Як свідчить напис на тій іконі, турки її порубали.

Відтоді (1676 р.) Сатанів був у руках турків до 1699 p., коли Поділля знов повернуто до Польщі. Року 1702 в Сатанові і його околицях повстали селяни, що вбивали поляків і жидів та й грабували їхнє майно.

Року 1711 цар Петро, повертаючи з Прутського походу, був у Сатанові й гостював у Сатанівському замку у власника його, великого коронного гетьмана Адама Сенявського. Збереглася згадка про те, що цар жив у будиночку, який стояв коло замку. В тім будиночку на камені було вирито російського герба на пам'ять про перебування там царя.

У 20-х роках XVIII ст. власник Сатанова поновив замок і міські фортечні спорудження. Коло того часу місто стало збільшуватися і набирало значіння великого торговельного пункту. Власники міста хотіли організувати місцевих ремісників і видавали ремісницьким цехам привилеї. У своїх грамотах цехам вони пишуть: "дочекавшися бажаного спокою в країнах Подільських, де досі рука ворогів тяжко руйнувала все, проливала кров христіян і до щенту зруй-


1 ) Piasecki, Kronika 258; Петрушевич, Сводная лѣтопись І, 427.

2 ) Baliński і Lipiński, Starożytna Polska, II, 962.

3 ) Michałowski , Księga pamiętnicza, 198; Акты Ю.-З. Россіи, ІІІ, 455; Памятники, І, ІІІ, 278.


нувала країну порушивши добрий лад, я, бажаючи, щоб піддані мої до давніх фортун дійшли і порядки в себе добрі завели, дозволяю на їх прохання об'єднуватись в товариства й громади та й приймати до них людей пристойних і добре в реместві освідчених і мати свій цех", і т. д. 1).

1 ) Е. Сѣцинскій, Матеріали для исторіи цеховъ въ Подоліи, Кам.-Под. 1904 р. ст. 97-100.

Тоді-ж почали оселятися в Сатанові купці грецькі, вірменські й жидів­ські. Жидівська місцева громада була дуже багата, її поважали всі кагали подільські. Коли в половині XVIII ст. з'явилася серед жидів на Поділля містична секта франкістів, то р. 1756 в Сатанові відбувся з'їзд рабинів та й ухвалив вимагати від членів новоявленої секти, щоб вони прилюдно зреклися своїх "помилок", і деякі члени секти скорилися тій вимозі.

План Сатанівського замку

Сатанівський замок містився на горі над річкою Збручом. За планом він п'ятикутний, не зовсім правильної форми: три боки завдовжки більше-менше по 105 метр., четвертий бік 85 м. і п'ятий південний 65 м. Вся площа замку займає приблизно 1½ гект. На всіх рогах п'ятикутника були башти, а межи баштами, як звичайно були мури.

Башти досі збереглися на тих рогах, що виходять над Збруч, а так само на суміжному розі східньому. Дві наріжні башти, що були в боку мі­стечка, не збереглися, а тільки фундаменти їх трохи визирають із землі.

В'їзд до замку був у наріжній башті, що виходила на південь з боку містечка, але тієї башти тепер немає.

Сатанівський замок з північного боку (фото кін. ХІХ ст.)

Мури, що з'єднували башти, були подвійні: окрім зовнішніх були внутрішні, що йшли рівнобіжно зовнішнім; внутрішні мури стояли на валу і через це були вищі від зовнішніх. Вали, де містилися внутрішні, відокремлювалися від зовнішніх ровом. Рови були також і зовні по-за мурами. Внутрішні мури не збереглися; тільки подекуди на валах видно сліди їх. З боку, що виходить над Збруч, мури були ординарці, не подвійні, бо тут стрімка гора, і підступ з того боку захищає сама природа.

Башти що стояли зовні на рогах замку були чотирибокі і далеко ви­ходили за лінію мурів, і тільки одним своїм рогом увіходили в кут замку, ширина боків башт коло 8,5 метр. Башти триповерхові; долішній поверх значно ширший від инших двох поверхів. У долішньому поверсі де-не-де є амбразури, в середньому поверсі по 4 амбразури з кожного зовнішнього боку, а на третьому поверсі по 2 невеликі вікна з кожного боку.

Мури замку зовнішні не скрізь збереглися; по деяких місцях висота стін доходить до 10,5 метр.

У південно-східньому розі замку на лінії внутрішніх стін збереглася кругла башта; вікон у неї нема, а тільки маленькі амбразури. Певне і на инших рогах замку на лінії внутрішніх стін були такі самі башти.

Коло руїни замку з боку містечка збудовано р. 1895 цукроварню, а в самому замку міститься водогін, що тягне воду з Збруча й подає її наверх до фабрики.

Колись навкруги всього містечка Сатанова були мури, що охоплювали містечко й сходилися коло замку, впираючись у південний його бік. Тепер мурів цих нема, але коло замку сліди їх ще досить помітні. На південному кінці містечка недалеко від рч. Збруча була в'їзна міська брама в башті, що й досі збереглася. План цієї башти квадратовий, довжина боку 11 метр. У долішньому поверсі башти амбразури розміщені несиметрично. На другому поверсі — вікна з кам'яними арцабами, а фронтового боку три вікні, а з инших боків по двоє. На третьому поверсі —амбразури, по дві з кожного боку, a на самому вершку башти, де були зубці, а тепер ще зосталися кам'яні кронштейни, розміщені стрільниці по 6 з кожного боку. Коло башти з двох боків від в'їзду помітні сліди мурів що охоплювали місто. В'їзд з фронтового боку (від річки), оброблено тесаним камінням; над в'їздом вставлено кам'яну таблицю з написом, а над нею другу з виритим гербом власника містечка й арматурою. Напис над в'їздом (давнішим, тепер через башту не проїжджають, а обминають її) такий:

D. О. М.

Adamus Nicolaus a Granow Sieniawski, Comes in Szklow et Misz, castellanus Cracoviensis, supremus exercituum Regni dux, securitati publicae propugnaculum hoc erexit anno Christi MDCCXXII, defensurus etiam muro patriam, quam tolies pectore tutebalur, provida scilicet mens fundatoris, ut Portae Othomanicae via in Poloniam praecluderetur, portam hanc extrui curavit et ut pari praesidio ulcretur contra barbarorum incursiones, furenti tartaro Satanovum opposuit, contra quod nec portae inferi praevalebunt, maxime cum clausa hostibus; soli tantum Deo, Regi et Patriae claves suas sit redditura

Anno Domini 1724.

Оцей вихвальний напис у перекладі звучить так: Адам Микола з Гранова Сєнявський, власник Шклова і Міши, каштелян краківський, найвищий проводир державного війська, для громадської безпеки оцю твердиню відновив року Христового 1722, маючи намір мурами захищати батьківщину, що її стільки разів захищав грудьми. Отож віща думка фундатора подбала побудувати оцю браму, щоб Отаманській Порті загородити дорогу до Польщі, а щоб користуватися рівною силою проти нападів варварів, лютому татарові протиставив Сатанів, проти чого навіть і ворота адові не здолають, надто коли (цю твердиню), закрито перед ворогами; одному тільки Богові, Королеві й Батьківщині віддаватиме свої ключі. — Року Божого 1724.

Синагога в Сатанові (знімок поч. ХХ ст.)

У привилеї, що видала власниця Сатанова Катерина Сенявська р. 1641, зазначено, що міщани сатанівські повинні утримувати своїм коштом міські фортифікації. "Як це місто, — сказано в тім документі — міститься там, де ворог хреста святого робить часті напади, то всі повинні на всяк час, коли того потреба покаже, з свого осередку на сторожу висилати, а для цього двох сторожів давнім звичаєм мають держати: так само повинні дбати щоб вали коло міста були в найкращому стані, також мати зброю для оборони, себ-то гаківниці, шмигівниці, порох і олово й держати все те в доброму порядку і назавсіди. До того кожен міщанин повинен мати рушницю і два фунти пороху, а так само дві копи куль" 1).

У цехових сатанівських грамотах першої чверти XVIII ст. говориться, що коли нападають вороги, ті ремісники, котрі живуть на юрисдикції міській поданні ставитися до міської оборони, а ті котрі живуть на юрисдикції замковій—ставитися до замкової оборони 2).

До опису міських фортифікацій Сатанова треба додати що в містечку недалечко в'їзної міської брами стоїть мурована жидівська синагога, що виглядає як невеличкий замок. Вона має високі мури й міцне склепіння на вершку; дах на тому склепінню ховається за високі парапети (надмурки) з маленькими стрільницями. У стінах нижче од парапетів великі вікна з гостролукими верхами. З одного боку будинку прибудування для жіночого відділу. Завдовжки головний будинок синагоги 18 метр., завширшки — 16 м. Побудовано оцю синагогу 1532 р. (Орловський).

Недавно (1924 р.) місцева влада була вирішила знести Сатанівську фортецю, бо вона ніби загрожує людському життю, але Всеук. Центр. Викон. Комітет ту постанову скасував і наказав реставрувати ту фортецю, а для того заасигнував 5.000 карб. Реставрацію цю ще не зроблено.


Література про Сатанів та його замок.

Marczyński, Statystyczne, topograficzne і historyczne opisanie gubernii Podolskiey. Wilno 1820, t. 1, ст. 304-309.

Przezdziecki, Podole, Wolyń, Ukraina, t. II. Wilno 1841, ст. 41—49. Baliński і Lіріński, Slarozytna Polska. t . II, Warszawa , 1845, ст. 962-964. Историко-статистическое описаніе мѣ стечка Сатанова Проскуров. у., свящ. М. Орлов-скаго. Под. Епарх. Вѣдомости 1862 г. № 3.

Антоновичъ В., Монографіи по исторіи западной и юго-западной Россіи, т. 1, Кi евъ 1885, ст. 445-451 (Стаття: "Лѣтопись Сатановскаго монасты ря"; ця стаття була передрукована в " Кіев. Стар." 1882 р. февр).

Гульдманъ, Памятники  старины въ Подоліи. Кам.-Под., 1901 p., ст. 166—172. Труды Подольскаго Епархіальнаго Историко-Статистическаго Комитета, вып. IX, Кам.-Под. 1901. ст. 896-900.

Slownik geograficzny, X, ст. 336.


1 ) Привилей 1641 р. був у копії в архіві Сатанівського манастиря.

2 ) Е. Сѣцинскій, Матеріали для исторіи цеховъ въ Подоліи. К.-П. 1904, ст. 98.


5. ЖВАНЕЦЬКИЙ ЗАМОК.

Жванецький замок стояв на самому південному кінці Кам'янеччини. Містечко Жванець над Дністром, за 20 км. від Кам'янця, з'являється в історичних відомостях з 1431 р. і цього року якийсь "рицар" Свічка з Лечина дістав од короля Владислава-Ягайла Жванець. Р. 1469 Жванець як королівщина був у "держанню" Михайла Бучацького, що, коли перевірювано земельні документи, показав королівський дозвіл на право володіти цим поселенням з обов'язком особисто жити в тій місцевості й служити "з одним списом і чотирма стрільцями" (cum una hosta et quattuor sagittariis ) 1). Наприкінці XVI ст. Жванець стає власністю Калиновських, що мали великі землі на Поділлю. У першій чверті XVII ст. Валентій Калиновський, староста Кам'янецький збудував у Жванці замок, як каже в своїх записках Яків Собєський, учасник хотинського походу 1621 р. 2). Перед тим Жванець був невеличким селищем, певне через те, що був висунутий на небезпечний південь: в 1530 р. в Жванці було тільки 2 лани (плуги), в 1565 р.—6 ланів, в 1578—8 ланів 3). Відколи в Жванці збудовано замок поселення стало збільшуватися, але потім через той самий замок воно часто спустошувано, бо замок виступав

План Жванця


1) Źródła dziejowe, t. XVIII, część I, 60.

2) Pamiętnik wojny Chocimskiej Jakóba Sobieskiego, Petersburg 1854.

3) Źródła dziejowe, XIX, 159, 193, 223, 303.


активно підчас воєн, що точилися тут, в околицях славнозвісних фортець Хотинської та Кам'янецької. За польсько-турецької війни 1621 р. містечко Жванець пограбовано й сплюндровано через якусь злочинну провокацію як пояснюють польські історики: коли польське військо переходило через Дністер, то хтось пустив поголоску, ніби-то польський гетьман звелів знищити Жванець, і голота при обозі, завсіди охоча до таких випадків, кинулася грабувати містечко; за ними метнулися "пахолки" та инша челядь, а тоді й піхота, і все містечко та кілька околичних сіл геть-чисто зруйновано. Військова старшина поспішилася спинити грабування, але запізно. А втім Жванецький замок зберігся і в ньому перебував деякий час королевич Владислав, повертаючись з хотинського походу разом з козацьким гетьманом Петром Конашевичем Сагайдачним. Після тої руйнації власник Жванця Станіслав Лянцкоронський (одружений із сестрою Валентія Калиновського) подбав відновити містечко, полагодив замок і на його прохання король Владислав, що бачив на власні очі як зруйновано Жванець року 1646, дав йому привилей на магдебурзьке право, затвердив ярмарки й торги, дав магістральну печатку й герб. Але цей привилей певне не міг піднести добробут містечка, бо незабаром почалися заколоти, коли волею Богдана Хмельницького народ пішов проти гнобителів.

План Жванецького замку

За польсько-козацької завірюхи Жванець був свідком тяжкої для поляків події в 1653 р. В-осени того року поляки стали стягувати свої війська коло Жванця, щоб заступити дорогу синові Богдана Хмельницького Тимошеві, що пішов з військом у Молдавію допомагати свойому тестеві молдав­ському господареві Василеві Лупулові. З польським військом був король Ян Казимір; містився він із своїм штабом у Жванецькому замку. Богдан Хмельницький з козаками та з своїми спільниками татарами обступили польське військо і не давали підвозити провіянту. А тут настала сувора осінь з холодами та дощами. Поляки терпіли холод і голод; військо їх гинуло від пошестів, стало розбігатися з польського табору, чого стримати не могли суворі накази старшини. А тут пішли чутки, що сам кримський хан іде з незліченною ордою і вже під Шаргородом... І поляки мусіли ратувати себе підкупом і зрадою татар.

За 19 років, коли величезне турецьке військо прямувало до Кам'янця, Жванець без опору піддався туркам, бо залога що була в замку втекла до Кам'янця. Відтоді (1672 р.) Жванець, як і все Поділля, зоставався в турецьких руках 27 років. Правда за той час Ж. двічі переходив до рук поляків, але не надовго і без особливої користи для нього.

Коли турки залишили Поділля (1699 p.), Жванець перейшов до власників його Лянцкоронських, і містечко стало трохи кращати. Тут оселилися вірмени з Кам'янця і греки з Хотина та й стали тут торгувати. Але й XVIII ст. не було спокійним часом для Жванця. Року 1768 турки й татари, користуючись тодішніми політичними заколотами (барська конфедерація, то-що), напали на Жванець, пограбували мешканців, багато їх повбивали, будинки попалили. Потім того-ж року барські конфедерати сплюндрували містечко все до краю. Вони захопили Жванецький замок і щоб краще оборонятися спалили будинки, що стояли навкруги. Конфедератів звідси виперло російське військо, що до­помагало Польщі душити тодішні заколоти. Це була остання воєнна подія, що торкалася Жванецького замку.

Року 1770 Жванець спустошила джума. Події 1768 р. та джума зруйнували містечко цілком. Влада мусіла добирати способу, щоб поліпшити стан цього пограничного містечка. Сойм 1775 р. звільнив Жванець на 12 років од будь-яких громадських повинностів і податків; на такий-же термін відстрочено було виплату всіх приватних боргових зобов'язань, що лежали на Жванці та його мешканцях.

Коли Жванець разом із Поділлям приєднано до Росії й коли Басарабщина ввійшла до складу Російської держави, Жванецький замок вже не мав ніякого значіння, власники його не піддержували, він що далі то більше руйнувався.

Тепер Жванецький замок являє собою самі лиш руїни, що навкруги їх скидають сміття.

Руїни замкової брами в Жванці (поч. ХХ ст.)

Жванецький замок містився на північному кінці містечка на скелі по-над річкою Жванцем недалечко Дністра.

План замку п'ятикутний; фігура п'ятикутника не зовсім рівнобока, але приблизно кожен бік мав близько 85 метр. Площа замку мав більше-менше 1 гектар. На всіх п'ятьох рогах замку були башти, а між ними високі мури.

Один бік замку, північний, виступав над скелею рівнобіжно з річкою Жванцем. Другий суміжний бік—східній виступав теж над яром. З трьох киших боків замку, де ґрунт рівний, було викопано зовні глибокі рови.

Замок мав два в'їзди—один головний, фронтовий по середині західнього боку; другий на південносхідньому розі з боку містечка. Над головною брамою було вбудовано чотирибоку башту 10 X 15 м.; вона мала два поверхи; на горішньому поверсі були житла. Ліворуч від головного в'їзду був теж дво­поверховий будинок з вікнами на другому поверсі. Наріжні башти того західнього боку не збереглися. Другий в'їзд був теж через башту, що стояла на південно-східньому розі замку. Коло цього другого в'їзду праворуч, уздовж на всьому протязі південно-східнього боку були муровані будинки, що не збереглися, тільки видно фундаменти; в кінці того будинку зостався вхід у льох. Башта, що виходить на північ над прірвою проти рч. Жванця, краще збереглася. Вона п'ятибока, триповерхова, значно виступає по-за лінію мурів. На другому поверсі були вікна, по одному з кожного боку, а на горішньому третьому поверсі були амбразури.


Література про Жванець та його замок.

Marczyński, Stat., topogr. i hist. opisanie gub. Podolskiey, Wilno, t. I, 1820 р., 209; t. IIІ, 1823 p., 247.

Baliński i Lipiński, Starożytna Polska, II, Warsz. 1845, ст. 949-951.

Аɵанасьевъ-Чужбинскiй, Очерки Днѣстра, Соб. 1863, 122—125.

А. Павловскій, М. Жванецъ Каменецкаго у., истор. описанiе. — Под. Епарх. Вѣдо­мости 1869 р. № 4. ст. 157-163.

Н. Яворовскій, Историко-статистическое описанiе мѣстечка Жванца, Труды Комитета для ист.-стат. описанiя Подольской епархіи, вып. І, Кам.-Под. 1876 р., ст. 90—151.

Dr. Antoni I. (І. Ролле). Zameczki Podolskie т. III , Warsz. 1880 р., ст. 1-35. стаття: "Źwaniec nad Dniestrem".

А. Жук, Переклад вищезазначеної статті І. Ролле про Жванець, надрукований у книжці

"Пятьдесятъ первый годъ существованiя Каменец-Подольской мужской гимназіи", Кам.-Под. 1885.

К. М., Путевые очерки Подоліи — "Кіевская Старина" 1884 г., іюль, 364-381.

Е. Сѣцинскій, Историческія свѣденія о приходахъ и церквахъ Подольской епархiи. I. Каменецкiй уѣздъ. Кам.-Под. 1895, ст. 270-279 — Труды Подольскаго Епархiальнаго Историко-Статистическаго Комитета, вып. VII.

Труды Подольскаго Ист.-стат. Комитета, вып. IX, Кам.-Под. 1901, ст. 448-450.

Гульдманъ, Памятники старины въ Подолiи Кам.-Под. 1901, ст. 172—174.

Жванецкая Старина — "Подольскiя Извѣстія" (газета), Кам.-Под. 1912 г., № 1 , 3, 21, 23, 27, 61,76,77,79,89,131 i 1 34.


6. ЧОРНОКОЗИНСЬКИЙ ЗАМОК.

Над Збручем, недалеко від його гирла за 20 км. від Кам'янця, в чудовій мальовничій місцевості лежить село Чорнокозинці. Поселення це в історії стає відомим з половини XV ст. Відтоді до кінця XVIII ст. воно було власністю кам'янецької римо-католицької біскупської катедри, і тут була літня резиденція кам'янецьких біскупів. А як Чорнокозинці були недалеко від кордону Молдавії і лежали на татарському Волоському шляху, то в цьому поселенню було збудовано оборонного замка. Руїни цього замку стирчать і тепер на кінці села на горі по-над Збручем.

Чорнокозинський замок давав захист місцевій людності, але проте поселення це й околиці часто терпіли від нападів і татар і волохів.

Коли р. 1519 король Жигимонт І, на прохання Кам'янецького біскупа Ваврженця Менджелевського, видавав привилей Чорнокозинцям на право влаштовувати тут двоє ярмарків, то зазначив у тім привилею, що це поселення мало привилей і перед тим; там він підчас татарського нападу загинув.

А татарські напади на початку XVI ст. тут були часті: в роках 1502, 1503, 1507, 1511 і 1513. Найстрашніший татарський наїзд був 1516 p., коли військові старшини сперечалися між собою і через це віддали Поділля "на м'ясні ятки", як каже тогочасний літописець; тоді Чорнокозинці та місто Скала под Збручем було спалено до щенту.

Нападали на країну і волохи. З опису Подільських замків 1494 р. видно, що волохи перед тим пограбували села, що належали до Кам'янецького замку: Ляшковицю і Крогулець (Кадиївці); певне постраждали тоді й Чорнокозинці. Року 1538 волоський господар Петро добував Чорнокозинський замок, але не міг здобути його і все поселення по-за мурами замку було знищено.

Коли р. 1588 король Стефан Баторій видавав Чорнокозинцям привилея на Магдебурзьке право, то зазначив у тім привилею, що це поселення перед тим спалили були татари.

Чорнокозинський замок хоч був не державний, а приватний, біскупський, але тут XVI—XVII ст. часто перебували військові частини польські з пограничним ротмистром, що на обов'язку їх було боронити країну від татарських нападів.

Після того як р. 1672 турки забрали були Кам'янець, ще два роки Чорнокозинський замок зоставався в руках поляків. Але р. 1674 турки здобули цей замок і знищили всю залогу, що тут була, а самий замок спустошили. Коли Поділля залишили турки (1699 p.), то власники Чорнокозинець кам'янецькі біскупи відновили замок і в самім замку побудували житла для літнього свого перебування, життя настало спокійніше і напади татар тоді вже мало не припинилися.

Руїни замку в Чорнокизинцях. Костьол Йосипа (сучасне автору фото)

Коли саме засновано в Чорнокозинцях замок, не відомо. Деякі історики (Пржездецький) гадають, що Чорнокозинський замок засновано ще за литовсько-руських князів Коріятовичів. Адже потреба в замку була тут завсіди, а місцевість для збудування замку була дуже придатна — це висока гора, що підіймається над річкою й забезпечена з двох протилежних боків проваллями. Справді що гора ця придатна для оборони від ворожих нападів, бачили люди як у найдавніші часи, так і в недавні. На тій горі в історичні часи, як вже було зауважено, стояв оборонний мурований замок. Але на тій горі замковій були стоянки людей ще за передісторичних часів, ще за пізнього неоліту; тут у землі трапляються сліди трипільської культури: знаряддя, розмальовані черепки, то-що. А за останньої світової війни тут було викопано військові шанці, де й можна тепер помічати точки трипільського типу.

План Чорнокозинського замку

Замок у Чорнокозинцях був невеликий, як порівняти його з иншими сусідніми замками. Нема чого говорити про Кам'янецький замок, але і Жванецький був значно більший.

План Чорнокозинського замку являє собою приблизно довгастий чотирикутник. Довші боки його, що виходили над проваллями, були завдовжки до 80 метр., тут були мури; ширина чотирикутника з північного боку 50 м., з південного боку — 65 м.

На рогах замкового чотирикутника з південного боку було двоє круглих башт і між ними мур; по середині цього боку була брама. Ті башти, мур і брама не збереглися до нашого часу, а видно тільки сліди їх фундаментів. На північному боці замкового чотирикутника був великий двохповерховий будинок, що простягався на всю ширину того чотирикутника. На тому будинку із західнього боку була кругла висока башта, що ніби сторожила Збручанську долину; рештки її і тепер ще держаться на замкових руїнах. Цього двохповерхового будинка було збудовано на початку XVIII ст.

До Чорнокозинського замку стосуються кілька народніх поетичних легенд та один польський літературний твір.

Відомий російський письменник і фольклорист Володимир Даль, що перебував у Кам'янці р. 1831 в ролі санітарного лікаря за холерної пошести,

записав народню легенду про Чорнокозинецькнй замок. Замок цей, як кажуть люди, належав князеві "Куріятовичеві". Тут жив сам князь та його сестра дівчина. Одного разу татари несподівано напали на Чорнокозинці й захопили тутешній замок. Князь мусів тікати підземними ходами і ховатися в скелях Збруча, а сестра його втекла від татар саморідним мостом, що з'єднував береги Збруча, та й обратувалася в Галичині. Вона забрала з собою великі скарби і на них недалеко від Збруча в глухому лісі збудувала церкву з келією і там до кінця свого віку молилася за пропащого без вісти свого брата1).

У польському письменстві є книжка оповідань Хадзкевича: "Zamek Czarnokoziniecki" (Вильна 1842 p.). В тім оповіданню розказується, що власник Чорнокозинець Кристоф Зборовський сватався до сестри волоського господаря Богдана Лопуснано, але господар не згодився віддати свою сестру та ще й образив його, коли той приїздив до нього. Зборовський за це помстився: коли господар Лупуснано їхав також свататися до дочки Тарла, що жив у місті Скалі по-над Збручем, то Зборовський захопив господаря коло Чорнокозинець і морив його в Чорнокозин-


1 ) Полное собрание сочинений Володимира Даля (Козака Луганського) т.VIl, СПБ. 1898 р. стаття: "Червонорусскія преданія", ст.2-3.


ському замку, аж поки одержав від в'язня окуп — 6.000 червоних. Та фактичний бік цього оповідання аж ніяк не відповідав дійсності, бо Зборовський ніколи не був власником Чорнокозинець, а цим поселенням у XV —XVIII ст. володіли Кам'янецькі біскупи.


Література про Чорнокозинці та Чорнокозинський замок.

Marczyński, Stat., topogr. і hist. opisanie gub. Podolskiej, t. I, Wilno 1820, ст. 220. Przezdziecki, Podole, Wołyń, Ukraina, t. II, Wilno 1845, ст. 12-15. Baliński і Lipiński, Star. Polska, t. II, Warsz. 1845, ст. 970—971. Dr. Antonі I. (I. Ролле), Zameczki Podolskie, t. III , Warsz. 1880, ст. 91-107: стаття: "Czarnokozińce nad Zbruczem".

Труды Подольскаго Ист.-стат. Комитета, вып , I Х, Кам.-Под. 1901, ст. 471—472. Гульдманъ . Памятники старины въ Подоліи, Кам.-Под. 1901, ст. 172.


7. ЗАМОК У РИХТІ.

Рихта — село над річкою Жванцем за 12 км. від Кам'янця на захід; до половини XVII ст. називалося воно Новосілкою. В другій половині XVI ст. цим селом володіли Лянцкоронські; р. 1596 Лизавета Лянцкоронська продала Новосілку Войціхові Гумецькому, стольникові Подільському, і це село стало родовим гніздом Гумецьких, що жили й розвивали свою діяльність на Поділлю мало не півтора століття. А як Новосілка через своє положення на високому березі річки була зручна для фортеці, то тут збудовано оборонний замок. Автор статті про Рихту в "Slowniky geograf." каже, що як реставровано якийсь будинок у Рихті, знайдено таблицю з написом де сказано, що замок у Рихті засновано р. 1507. Докладніших відомостей про ту таблицю не маємо. У другій половині XVII ст. онук першого власника Новосілки з роду Гумецьких теж на ім'я Войціх Гумецький перейменував Новосілку в Рихту чи Рихти, але як у Польщі були ще инші Рихти, то Гумецький назвав свое подільське село Рихтами Гумецькими. Цей Войціх Гумецький загинув, коли облягли Кам'янець турки р. 1672. Після турецької окупації Поділля в 1699 р. Рихту одержав син Войціха Гумецького Степан, воєвода Подільський (з 1706 р. по день своєї смерти 1735 р.). Хоч цей власник Рихти володів великими маєтками в Польщі, але він більш полюбляв свій родовий маєток на бурхливому польському пограниччю — Рихту і тут перебував увесь час, відновив тут замок, зміцнив мури й башти його.

Загальний вигляд с. Рихти (кінець ХІХ ст.)

План Рихтецького замкуРоку 1762 Рихтецький замок потерпів від турецького нападу. Напад цей зробила хотинська залога. Завідував замком тоді Осінський, що довірившись туркам, пустив їх до замку. А вони розграбували замок, а мешканців позабивали. Загинуло тоді 54 особи. Осінського разом з родиною забрали до Хотина, але потім випустили.

На початку XIX ст. Рихта перейшла купівлею до Головинського а потім до його зятя Костянтина Подвисоцького. Близько того часу замкові будування знищено і на замковій площі будований панський палац.

У період 1848 — 1868 pp. Рихтецький палац являв собою огнище літе­ратурного життя подільських поляків. Власники того палацу Головинський і Подвисоцький були великі аматори письменства, науки й мистецтва. В їх домі перебувало багато різних письменників і художників. Тут не раз гостювали польські письменники Крашевськнй, Міхал Грабовський, Олександер Верига-Даровський та ин. В Рихтецькому палаці були великі збірки картин, гравюр, рукописів, книг. Усе це, як помер Подвисоцький, розпорошилося.1).

Замок у Рихті стояв на правому високому березі річки Жванця; площею своєю був невеликий, що можна гадати з решток його, які і тепер ще видно. Займав він довгастий прямокутник; довші боки були по 64 м. завдовжки, а вужчі — 57 м. На всіх чотирьох рогах збереглися досі давні невисокі башти. Ті башти в плані виступають на рогах наче прямокутні будинки, а зсередини прямий ріг ніби зрізаний і стінки йдуть ламаною лінією, вигнутою в середину будинку. Навкруги чотирикутної площі замку йшли мури, що потроху збереглися досі. В'їзд був по середині південного боку, з боку села. На протилежному від в'їзду боці замкової площі був великий двохповерховий палац, руїни якого ще тепер стоять. Цей колишній панський дім побудовано, як вже було завважено, на початку XIX ст. Цей будинок, коли він був ще не зруйнований, разом з давнішим замковим подвір'ям покупило земство за кілька років перед останньою світовою війною, і тут містилася лікарня. За війни будинок цей знищено.

У двох колишніх замкових наріжних баштах живуть тепер незаможні селяни.


Література про Рихту та Рихтецький замок.

Dr. Antoni I. (I. Ролле), Opowiadania, historyczne, serya VII, Lwów 1891, стаття: Spuscizna po Humieckich.

Е. Cѣцинскiй, Историческія свѣдѣнія о приходахъ и церквахъ Каменецкаго уѣзда. Кам.-Под. 1895, ст. 311 — 314.

Труды Подольскаго Епархіальнаго Историко-статистическаго Комитета, вы п. IХ, Кам.-Под., 1901 р., ст. 456.

Słownik geograficzny, t. X , Warsz. 1889, ст. 74—75.


1 ) Року 1872 в Кракові надруковано брошуру Владислава Гурського під назвою: О zbiorach pozostałych po ś. p . Konst. Podwysockim.


8. ЗАМОК У ПАНІВЦЯХ.

При річці Смотричу, нижче од Кам'янця на 7 км., у мальовничій місцевості розкинулося село Панівці. Тут у другій половині XVI ст. власник цього поселення Ян Потоцький, староста Кам'янецький, збудував на скелі по-над річкою Смотричем оборонний замок.

План Панівецького замкуКоли в Західній Европі почалася реакція проти реформації й почато переслідувати протестантів, то деякі з них знаходили притулок у закутках Польщі у польських магнатів, що їх захопив тоді релігійний раціоналізм. На Поділлю протестанти знайшли притулки в Хмільнику на Літинщині і в Панівцях на Кам'янеччині. Паківецький пан Ян Потоцький дав притулок у свойому маєткові кальвіністам. Тут у Панівецькому замку кальвіністи p. 1590 спорудили школу — нижчу й вищу, що називалася академією, заснували тут польську друкарню, вбудували кірху ("Збор”). З Панівецької друкарні в 1608-1611 pp. виходили видання здебільшого ті, що мали боротися словом проти папства. В бібліографії відомо 7 панівецьких видань. Друкарнею керував Лаврентій Молахович. Але в Панівцях кальвіністи не довго сиділи. Р. 1611 власник панівецький Ян Потоцький помер у Московському поході під Смоленським, і його брати завзяті католики прислали вдові Яна Потоцького наказ вигнати єретиків з Панівець. За цю справу взялися кам'янецькі єзуїти: вони розігнали школу, забрали все майно школи й "збору", закрили друкарню та й доручили своїм студентам попалити всі видання панівецькі як єретицькі. Оце автодафе переведено в Кам'янці на площі прилюдно й надзвичайно урочисто 1). Через те панівецькі видання тепер являють собою бібліографічні раритети.


1 ) Палили книжки в урочистій обстанові, з участю ката, то-що, за давніх часів не тільки в Кам'янці, а й по инших містах. Року 1757 в Кам'янці після диспутів жидів-талмудистів і франкістів, за постановою католицького біскупа спалено на Кам'янецькій ратушній площі багато (близько 1000) примірників талмудів. 1627 р. в Люблині, за ухвалою тамтешнього трибуналу, кат на міському майдані під побудованою ad hoc шибеницею спалив книгу видану Болострашицьким: Heraklit albo о proznosci; під цей час дзвонено в дзвони ("Хр. Чтеніе" 1910 р. березень, 343, стаття проф. Жуковича). — 1738 р. за наказом од Рум'янцева в Глухові всена-родньо кат спалив календаря, що видав у Замостю проф. Дунчевський тому, що "въ ономъ въ прогностикахъ находятся многіе непристойные и весьма предосудительные о имперіи злостно вымы шленные пассажи" (Сборникъ И. Рус. Ист. Общ., т. 120; Лазаревскій, Старинные польско-русскіе календари. Чт. Общ. Нестора-лѣт. 1900, I , 104-123).


Рештки будинку, де містилася кальвінська академія (1880 р.)Згодом після подій, що сталися з кальвінською академією й друкарнею, Панівецький замок терпів ще і від воєнних подій. Двічі цей замок облягали турки в 1621 і 1633 pp., але обидва рази він щасливо витримав облогу. Року 1651 козаки під проводом Джерджалія, після невдалого штурму Кам'янця, 19 травня здобули Панівецький замок; замкову браму відчинив козакам якийсь поляк Тржилатковський, за що козаки пообіцяли йому дати чин полковника козацьких військ, але вступивши до замку, повісили його за те, що зрадив своїх.

У другій половині XVII ст. Панівецький замок стояв спустошений. Відновлений у XVIII в., він тимчасово відживився на той час, поки перебували в ньому конфедерати в 1768 — 9 pp. Після того помалу підупадав і руйнувався. Коло нього в першій половині XIX збудував пан Старжинський палаца. Рештки Панівецького замку ще тепер стирчать на горі по-над Смотричем. На всенькій площі давнішого замку міститься тепер сад, що одним боком торкається колишнього панського подвір'я, де був палац, тепер зруйнований. Оскільки можна гадати з руїн замку та з земляних насипів, план замку був квадратовий; бік квадрата мав 85 м. Вся площа замку займала коло 2/3 гектар. З північного боку, що виходить на скелю по-над Смотричем, був великий двохповерховий будинок, що тягнувся через увесь бік. На кінцях того північного боку, на рогах замку, були башти; вони за планом квадратові, завдовжки й завширшки 12 м. По середині довжини того північного будинку, з надвірного, що над скелею, боку видно тригранний виступ; тут певне була башта. Протилежний бік замку був теж весь забудований. Тут по середині була брама (в'їзд) у двохповерховій башті, що й досі ще збереглася. Вкрито її чотиригранним пірамідовим дахом (тепер ґонтовим) з ламаною лінією в бокових гранках, як звичайно роблено дахи в давнину. Ліворуч від тієї в'їзної башти, на південно-західному розі замку стояв замість башти чотиригранний будинок, де містилася кальвінська кірха ("Збор"). Цей будинок за планом квадратовий; на вершку чотиригранник переходив у восьмигранник, укритий низьким пірамідальним восьмигранним дахом. Згори чотиригранника кам'яний різьблений фриз, характерний для XVI ст., а тригліфами й розетками. В стінах тієї кірхи були вставлені мармурові таблиці з написами (10 старозавітних заповідей, симбол віри, то-що).

Нещодавно (в 1907 р.) панівецькі пани прибудували до давнішої кірхи р.-кат. костьол (хоч у Панівцях і околицях мало католиків). Коли будовано костьол, знято верх кірхи до фриза, і колишня кірха стала за вівтарну частину костьолу.

Вихідна картка Панівецького видання 1611 р.

З панівецької друкарні, що містилася в Панівецькому замку, вийшли такі видання (в них: Панівці іменуються Senapaniowce, бо поселення це ділилося й тепер ділиться на частини: Верхні Панівці, Нижчі, Муровані або Старі Панівці):

1) Goniec kotolika reformowanego, przynoszący Diatribe albo porownanie wiary św. kotolickiej tak na wschod, jako na zachod slońca, przed tem po wszy-stkim swiecie będacej, a we wszystkich fundamentalnych zbawiennych artykułach zgodnej z terażnieszym kościołem nazwanym ewanielickim, a zaś z kościołem teraż-niejszym rzymskim przeciwnej, od ks. Iana Zygrowiusza R. P. 1608. Книгу надруковано ґотицьким шрифтом, має 448 ст. крім передмови й змісту. Проти цієї книжки видав у Кракові Юст Рабус р. 1610 " Antidiatribe albo odprawa go ńca Podolskiego".

2) Epichrema albo dowód porządnego pos łania na urząd pasterski pasterzów kościo ła sw. katolickiego apostolskiego ewanielickiego, a utracenia onego od pasterzów kościoła rzymskiego, przez x. Iana Zygrowiucza. R. P. 1609. Ґотицьким шрифтом, in 8-vo, ст. 107.

3) Theses et antitheses de invocatione sanctorum, 1609 p., in 4-o.

4) Tabias czyli pobożne rozmyslanie modlitwy і pieśni, 1609 p., in 4-o .

5) Dyskurs krótki о donacyi Konstantyna cesarza, w której papiezowie wszystką moc dostojności swojej і królowania ziemskiego niezmiernego założyli. W. Paniowcach drukował W. Małachowicz. R. P. 1609. Ґотиц. шр., in 4-o.

6) Papopompe albo poslanie papieza z odpawą ná missyą Lutrowę у Zwin-gliuszowę od x. Iana Zygrowiusza... R. P. 1611. Ґотицьким шр., ст. 380.

Окрім цих догматично-полемічних творів, відомо ще одне невелике віншувальне видання Панівецької друкарні —

7) Epitalamia in honorem nuptiarum generosi D. D. Ioannis Polanowii de Polanovice sponsi et generosiss lectissimaeque virginis Annae Starzickiae sponsae scripta ab amicis. lmpres. per L. Malachow. 1608. (Один друкований аркуш).


Література про Панівці, Панівецький замок, друкарню й школу.

Bandtkie. Historia drukarń. Kraków 1826 p., т. II.

Przezdziecki, Podolle, Wolyń, Ukraina; Wilno 1841 p., т. II, ст. 16-18. Balinski i Lipiński, Starożytna Polska, т. II, Warsz. 1845 p., ст. 952.

Орловскій М., Историко-Статистическое описанi е села Паневецъ Каменецкаго уѣзда — Подольскія Епарх. Вѣдомости 1862 p., № 19.

Яворовскiй Н. Ист.-стат. описаніе с. Паневецъ — Труды Комитета для ист.-статистического описанія  Подольской епархіи, вып. І, Кам.-Под. 1876 р.

Dr. Antonі І. (І. Ролле), Zameczki Podolskie , т. III , Warsz. 1880, 49-78.

Dr. Antоnі І., Paniowce nad Smotryczem, s pięciu drzeworytami, Warsz. 1880.

Сѣцинскiй Е., Историческія свѣдѣнія о приходахъ и церквахъ Подольской епархіи. I .

Каменецкий уѣздъ. К.-П. 1895, ст. 126—134.

Xарлaмповичъ , Западно-русскія православныя школы XVI и начала XVII вѣка и отношеніе ихъ къ инославнымъ, Казань 1898, ст. 161 — 162.

Труды Под. Епарх. Ист.-стат. Комитета, вы п. I Х, Кам-Под. 1901, ст. 406—408.

Гульдманъ. Памятники старины въ Подоліи, Кам.-Под. 1901, ст. 141—142.


Примітки

до стор.13 Західне Поділля з Кам'янець-Подільським остаточно перейшло до Польського королівства в 1430-х роках. В 1434 р. Поділлю було надано польське право.

до стор.14 В 1698 році під час походу польського короля Августа ІІ під Кам'янець один французький інженер підрахував, що для взяття міста потрібно 200 мортир (до них потрібно 18 000 бомб), 22 тисячі лопат, 16 тисяч мотик та багато іншого спорядження.

до стор.15 гаківниці - важкі фортечні рушниці з гаком-підпіркою. Стріляли з них тільки з мурів. Важила гаківниця до 10 кілограмів, мала калібр 20-30 міліметрів.

тарасниця - використовувались при обороні мурів, гармату цю ставили на фортечних стінах, або на тарасах. Назва "тараси" походить під способу укріплення ділянок дерев'яних зрубів.

півтарасниця - гармата того ж типу, що й тарасниця, але половинного калібру.

півгуфниця - гармата половинного калібру від гуфниці, тобто короткої гармати великого калібру для стріляння під великим кутом нахилу (для ураження ворога за муром чи валами).

мортира - в перекладі з італійської "ступа". Мортири мали різноманітну форму і розміри, з довжиною каналів здебільшого 3 калібри. Призначались для перекидання снаряду через високу перешкоду з невеликої відстані.

до стор.16 Влада не дбала не лише про укріплення, але й про гарнізон Кам'янецького замку. В зв'язку з затримкою платні в 1499 р. в Кам'янці відбувся виступ жовнірів.

до стop. 17 староста - королівський намісник у старостві - судово-адміністративному окрузі, на державних (королівських) землях.

аркебуза - від італійською arcgebuso. З XVI ст. стає найбільш поширеною зброєю. Стріляли з аркебузи кам'яними, пізніше свинцевими круглими кулями; заряджали з дула. Інша назва аркебузи - пищаль.

Новий замок - типовий "горнверк", поширений на рубежі XVI-XVII ст. тип земляного укріплення, який вперше почав застосовуватись в Нідерландах. Класичний горнверк - це рогате укріплення, яке складається з двох півбастіонів, з'єднаних прямою стіною - куртиною, з внутрішнім двором та казематованими приміщеннями. Особливістю горнверку в Кам'янці-Подільському є відсутність водяного рову, лівофланговий ріг, який є сам по собі своєрідним бастіоном, підгорнверкова контрескарпова батарея, що фланкувала Довжоцький рів.

План битви з турками під Кам'янцем 22 жовтня 1633 р. містить лише схематичні зображення міста та укріплень.

до стор.21 В Головному архіві давніх актів у Варшаві збереглися матеріали про стан артилерії Кам'янця-Подільського в XVII-XVIII ст. Зокрема, за сеймовими документами, в 1650 р. тут нараховувалось 3 чвертькартауни (до них було, за пізнішими даними, 706 ядер), 1 октава, 2 колюбрини, 2 колюбрини баштових, 7 фальконетів, 1 петрієра (до них 560 - вісьмифунтових ядер, 610 - шестифунтових, 4738 - різних калібрів).

В 1752 p. артилерія Кам'янця-Подільського нараховувала 155 одиниць (40 мортир та 115 гармат) різного калібру. Найбільше мортир та гармат знаходилось на батареях Св.Терези та Св.Йосипа (30 мортир, 45 гармат). В інших місцях вони розміщувались у такій кількості: в Новому замку - 2 мортири та 16 гармат, в Старому замку - 5 мортир і 1 (!) гармата, на батареї Св.Урсули - 6 гармат, в замковій брамі - 6 гармат, на батареях Св.Мартина та Св.Яна - 2 мортири та 15 гармат, на батареї Св.Михайла - 6 гармат, на батареї Діви Марії - 1 мортира та 6 гармат, в Польській брамі - 4 гармати, в Руській брамі - 7 гармат, на гауптвахті - 3 гармати. Крім того, у Польській брамі було складено на збереження 23 гаківниці.

Опис укріплень міста, зроблений в 1740 р. саксонськими інженерами, свідчить про їх жалюгідний стан: з поганого дерева зроблено ворота в брамі біля Нового замку, кам'яний мур Нового замку значно поруйнований, зруйновані дахи веж в Старому замку, міська брама не мала ворот на завісах, укріплення батареї Св.Терези були з дерева (та ще й поганого), погнили дах і балки в башті Стефана Баторія і т.д. і т.п.

до стор.22 Кам'янець-Подільський розглядався в кінці XVIII ст. військово-інженерним відомством Росії як об'єкт побудови нової фортеці Кронштадтського (фортового) типу. За пропозицією інженер-капітана К.Оппермана (1794 р.) Кам'янець-Подільська фортеця повинна була належати до розряду великих. К.Онперман пропонував ліквідувати та частково пристосувати укріплення попередніх епох, а також збудувати ряд нових укріплень.

План К.Оппермана передбачав таку реконструкцію існуючих укріплень: 1) Зруйнувати Нову фортецю (горнверк) і зрівняти її місце. 2) Частково (у східній частині) зламати Стару фортецю, а західні кам'яні стіни дещо реконструювати, захистивши земельним бруствером. 3) Навкруги міста збудувати кам'яну стіну ламаної лінії з казематовими фланкуючими приміщеннями або відкритими батареями. При найбільш захищених дільницях стіни мали бути збудовані казарми та магазини для гарнізону на 1000 солдатів. 4) У найбільш високих місцях Старого міста вирішено було побудувати артилерійські батареї, розмістивши їх так, щоб вони не прострілювались вогнем з-за каньйону. Для того, щоб зрівняти або наблизити висоту міських батарей до висоти пануючих лівобережних пагорбів, планувалось штучно підняти їх платформи, збудувавши під ними приміщення для зберігання пороху. 5) Враховуючи незахищенність каньйону, що оточував місто і який важко було контролювати з міських батарей, було вирішено очистити його від всіх будівель, звести дві греблі, що давали б змогу підтримувати рівень води у річці літньої пори року, а головне - побудувати артилерійські казематовані кофри для стрільби по настильній траєкторії вздовж рову.

Артилерійський парк мав налічувати 25 гармат великого калібру у замку, 50 на верхніх батареях міста та 125 малокаліберних у кофрах каньйону і фланкуючих казематах міста та замку. Гарнізон повинен був налічувати 3500 піхотинців та 400 артилеристів.

Найбільш масштабні роботи були запроектовані за межами міста. Щоб виключити загрозу блокади, вирішено було побудувати відносно невеликі, але добре озброєні артилерійські форти, що зв'язувалися б з містом підземними комунікаціями. Головний і найбільший форт неправильної п'ятикутної форми повинен був розміститися на північному пагорбі (приблизно у районі сьогоднішнього кабельного заводу), оскільки він панував над самою низькою та відкритою частиною міста. На кожному бастіоні планувалося розмістити по 10, а на кожному равеліні по 6 великокаліберних гармат (разом 80 одиниць) Для прикритої дороги було необхідно 15 гармат малого калібру. Гарнізон, що налічував 1500 піхотинців та 190 артилеристів, мав розміститися у спеціально збудованих казармах та магазинах. З містом цей форт мав з'єднуватися підземним переходом, який починався на лівому березі Смотрича напроти Кушнірської башти.

Другий, дещо менший форт, за формою плана правильний чотирикутник, мав бути збудований на південному пагорбі (там де сьогодні склали військового училища). Крім чотирьох бастіонів та чотирьох равелінів посередині форту був запланований круглий кавальєр, що давав змогу активно маневрувати вогнем на всі боки. Для форту необхідно було 66 великокаліберних гармат - по 10 на бастіони, по 4 на равеліни та 10 на кавальєр. Десять малокаліберних гармат захищали прикриту дорогу. 1200 піхотинців та 152 артилеристи - гарнізон форту - теж мали спеціально збудовані казарми. Південний форт, як і північний, мав з'єднуватися з містом підземним переходом.

Третє укріплення фортового типу, що мало взаємодіяти з замком, повинно було вирости напроти нього на полі над Карвасарами. Тут пагорб давав змогу контролювати частину міста та замок. Тому укріплення набувало форми відкритого форту з одним бастіоном, двома напівбастіонами та двома равелінами, оберненими у бік поля; але з відкритою горжею у бік міста. Така форма давала змогу і місту контролювати це укріплення у разі його захоплення ворогом. Сюди планувалося поставити 40 великокаліберних та 10 малокаліберних гармат. Гарнізон налічував 800 піхотинців і 100 артилеристів.

Кошторисна вартість робіт за планом К.Оппермана склала 1 млн. 180 тис. карбованців. Тому у 1797 році Кам'янець-Подільська військово-інженерна команда запропонувала свій, спрощений та здешевлений, варіант реконструкції фортеці, реалізація якого йшла досить повільними темпами і до 1812 року, коли фортецю було виведено за штат військових об'єктів, тут майже нічого не було зроблено.

до стор.27 герб на башті "Колпак" - це герб Абданк, до якого належав рід Бучацьких.

до стор.32 ...по вулиці Карла Маркса (кол. Соборній) - цій вулиці тепер повернуто давнішу назву "Татарська".

до стор. 44 сулиця - короткий спис для метання, до cтop. 45 чинш - натуральна або грошова повинність за право безстрокового користування та розпорядження землею.

до стор. 86 півгаківниці - мали близько 1/2 калібру гаківниці при схожих інших параметрах (див. примітку до стop. 15)

до стор. 87 гелм - шолом; тарч - щит, найчастіше круглий; галябарда (рос. алебарда) - спис, сполучений із сокирою й гаком, ця зброя давала змогу колоти чи рубати, її мали міські й замкові сторожі; колюбрина, або кулеврина - довга гармата середнього калібру. Калібр визначався вагою ядра.

колюбрина баштова - мідна гармата, стріляла 24-фунтовим ядром. Її довжина близько 27 калібрів; колюбрина польова - гармата полкова польова.