Перейти у головне меню | на зміст | на наступну частину

Стрімкі і тихі води річок Хмельниччини

Переплескувала ізворами,
Пстругом сріблястим звивалась
між горами,
Всякій зеленині, найменшій билині
Давала напитись хоча б по краплині
Н.Кащук

Справжньою окрасою наших краєвидiв є рiчки - голубi артерiї Подiлля. Багато їх є, i бiльших, i менших, i маленьких. Та всi вони, як люди, рiзнi, неповторнi. У кожної свiй характер, "почерк" i цiлий ряд тiльки їй властивих рис та особливостей.
Ще в сиву давнину рiчки i озера вiдiгравали чи не найголовнiшу роль у життi людини. На їх берегах були сприятливi умови для розвитку землеробства, городництва, розвивався рибний промисел. Напувають вони мiста, села та живлять своєю водою ниви хлiборобськi. Вдумайтесь тiльки! Щоб отримати урожай в тонну зерна, рослина повинна пропустити крiзь себе понад 300 тонн води.
Першi поселення на берегах рік в основному засновувались на мисах, де у головну водну артерiю впадає притока. Так, лiтописне мiсто Меджибiж (1146) розташоване мiж Бугом i Бужком, де вони зливаються.
Смотрич виник на кам'янистому мисi однойменної рiчки, де впадає її притока Яромирка; Чорний Острiв - на своєрiдному островi при злиттi Пiвденного Бугу i Мшанця; Старокостянтинiв - при впаданнi Iкопотi у Случ; Кам'янець-Подiльський був заснований майже на островi, утвореному меандрою Смотрича, що протiкає в глибокому скельному каньйонi.
Проскурiв (нинi Хмельницький) на час свого заснування був оточений з пiвночi Пiвденним Бугом, з заходу - рiчкою Плоскою, зi сходу i пiвдня - непрохiдним болотом. На цьому захищеному природою островi i заснувалось поселення.
Теофiполь пiд назвою Камiнь вперше згадується 1420 року. Назва Камiнь пов'язана з поселенням, що виникло як камiнне оборонне укрiплення, яке з трьох сторiн захищали великий став та рiчки Полква i Норець.
Наявнi в областi струмки, потiчки вiдносяться до трьох рiчкових басейнiв: Горинi, Пiвденного Бугу та Днiстра.
Шумливi води наших рiчок несуть iз собою багато легенд, переказiв, дивовижних iсторiй. Так, з рiчкою Хоморою пов'язана цiкава iсторiя, яка колись скоїлася. До нинiшнього часу вiдомий переказ про церкву, яка в одному з сiл перейшла рiчку. Все це дуже незвичайно. Але насправдi рiчка змiнила русло i церква опинилася на протилежному березi.
Iнша iсторiя розповiдає про красуню Iоганну Тушинську з Полонного. Щоб нiколи не розлучатися з коханим офiцером кавалерiйської вiйськової частини, дiвчина обняла його своєю довгою косою i так в обнiмку кинулись удвох у хвилi Хомори...
Хомора починається бiля села Кузьминцi, що на Теофiпольщинi i впадає в Случ на територiї Житомирської областi. Довжина її складає 114 кiлометрiв. У всiй своїй красi Хомора постає в межах мiста Полонне. Це єдине мiсто в областi, крiзь яке рiчка несе свої води. Вона поїть Полонне i Понiнку завдяки Гамарнянському водосховищу, яке розташоване на цiй рiчцi. Гарна, тиха, мальовнича, в'юнка Хомора - притока рiчки Случ.
Назва рiчки Горинь походить вiд староруського слова "горина" (гориста мiсцевiсть). Бере свiй виток з Кременецьких гiр на висотi
345 м над рiвнем моря. У далекому минулому рiчка так i називалася Горина. Має протяжнiсть 659 кiлометрiв, а в межах областi - 120 км. В Iпатiївському лiтописi пiд 1150 рiк зазначено, що Iзяслав Мстиславович "... перейшов Горину i тут став табором." Пiзнiше назва Горина видозмiнилася на Горинь. В однiй з українських грамот 1450 року є такий запис: "... урочища синовi моєму Василю отказую в повiтi Луцькiм над Горинь - рiкою."
У перiод визвольної боротьби пiд проводом Богдана Хмельницького Горинь стала прикордонною рiчкою мiж козаками i польською шляхтою. В угодi, яку уклали в 1649 роцi король Ян Казимир i Богдан Хмельницький є такий запис: "Рiчка Горинь буде вiдмежовувати козацький край..." Загони козацько-селянського вiйська не раз переходили рiчку, вступаючи в запеклi бої з шляхтою. Затопленi козацькi човни знаходять на днi Горинi i тепер. Якби рiчцi мову, то скiльки б томiв ще незвiданої iсторiї Полiського краю можна було скласти для нащадкiв.
Найбiльша притока Горинi - Случ. Вона має понад сто приток. Слово "Случ" означає з'єднувати, збирати, злучати. Починається на Верхньобузькiй височинi бiля села Червоний Случ Теофiпольського району. Довжина рiчки - 451 км, у межах областi 125 кiлометрiв.
Iншi найважливiшi рiчки пiвночi областi, якi вiдносяться до басейну Горинi такi: Полква (43 км), Корчик (85 км), Вiлiя (77 км), Смолка (73 км), Деревичка (53 км), Iкопоть (45 км), Жердь (41 км), Цвiтоха (39 км), Понорка (34 км), Жариха, Утка.
Бiльше тридцяти кiлометрiв несе свої води по землях Теофiпольщини красуня Полква. У с.Чувгузовi вона перетинає межу Бiлогiрщини. Пробiгши по землях якийсь десяток кiлометрiв, впадає в Горинь. А та несе свої води ще через два райони - Iзяславський i Славутський, далi через Ровенщину аж ген до Прип'ятi - сестри Днiпра. От і чудовий приклад екологiчного зв'язку i взаємообумовленостi усiх процесiв та явищ, якi мають мiсце в природi. Це наводить на думку кожного, що чистота води в Днiпрi, а далi - й Чорному морi в значнiй мiрi залежить вiд чистоти вод ось таких, здавалося б, непримiтних малих рiчок. I це аксiома, про яку нiкому нi на йоту не слiд забувати. А тим часом рiчки краю задихаються вiд нечистот, безгосподарного ставлення до них. Дуже жаль i надто прикро! Починаємо цiнувати все те, що втрачаємо. Та часто не вдається вiдвернути скоєної трагедiї. Надто дорого обходиться наша нiкчемнiсть у спiлкуваннi з природними багатствами.
Пiвденний Буг - друга за величиною рiка краю, що впадає в Чорне море. Довжина її складає 792 км. Вiдiграє незмiнну роль у гiдроенергетицi, зрошеннi полiв, рибництвi. Бере початок на околицi с.Холодець, що у Волочиському районi. Тут було велике озеро, яке люди нарекли Матiр Божа. Хмельниччинi належить верхiв'я рiчки завдовжки 120 кiлометрiв.
Рiчка вiдiгравала i нинi вiдiграє виключну роль у народному господарствi, про що засвiдчує iсторичний Лiтопис про неї. Вона згадується у давнiх джерелах. Так, у стародавнiх грекiв вiдома пiд назвою Гiпанiс. У Лiтописах вiдома як Богь, Бьоугь, на картах XV-XVII столiть - Вод, Воп, в "Книге большому чертежу" - Бокг. Сучасна назва Буг походить iз балтослов'янського i означає "усуваюся з дороги, тiкаю, вигинаюся, нахиляюся додолу".
Подiльський iсторик i етнограф М .Симашкевич описує рiчку Пiвденний Буг, на берегах якої вперше була пролита кров на початку ХI столiття (1018 рiк) у битвi Великого князя Київського - Ярослава з завойовниками. Ось що пишуть лiтописцi: "рiка набула червоного кольору, змiшавшись з кров'ю забитих".
Нинi Пiвденний Буг у всiй своїй красi повстає в смт. Летичiв, де формує Щедринське водосховище. На вiдстанi 40 кiлометрiв несе свої води рiчка через Летичiвський район, переходячи у сусiдню Вiнницьку область. Дуже прикро, що нинi ця славна рiчка мiлiє тому, що на Авратинськiй височинi, звiдки бере вона початок, у великих кiлькостях добувається торф. Серйозно порушується водна регуляцiя. А до речi, витiкають звiдси не лише Пiвденний Буг, а й Збруч, Горинь, Случ, Хомора.
До найбiльших рiчок басейну Пiвденного Бугу вiдносяться: Рiв, Згар, Бужок, Вовк з притокою Вовчок, Iква, Норець, Плоска, Бованець, Грабарка. Своїми водами Пiвденний Буг завдячує меншим сестрицям - притокам, серед яких рiчка Рiв протяжнiстю 100 км. Назву дiстала вiд рiвчатого русла. Рiчка Згар протяжнiстю 93 км. Колись для розширення площi рiллi спалювали значнi дiлянки лiсу. Мiсце це називалось Згарище, Згар. Рiчка, яка протiкала через цю мiсцину i дiстала назву Згар. Рiчка Вовк довжиною 71 км з притокою Вовчок (39 км), протiкаючи серед чагарникiв, заростей, крадеться, ховається неначе вовк. Звiдси i назва.
Назву рiчки Iква (56 км) виводять вiд тюркського iк "рiчка". Iз цiєю рiчкою i селом Пилявою, яке розкинулось на обох берегах, тiсно пов'язанi подiї 1648-1654 рокiв. Наприкiнцi лiта 1648 року Рiч Посполита зiбрала 140-тисячне вiйсько для придушення повстання українського народу. Богдан Хмельницький протиставив їй 80-тисячний загiн, який своєю згуртованiстю, бойовим духом за Україну зумiв розгромити польсько-шляхетську армiю.
Днiстер. У давнину його називали великим. Адже його довжина становить 1362 км. Це найбiльша рiчка областi. На Хмельниччинi ця велична i примхлива рiчка плине на протязi 160 км. Тут Днiстер приймає низку лiвих приток, якi помережили край глибокими, часто каньйоноподiбними долинами (Збруч, Смотрич, Ушиця, Жванчик, Жорнiвка, Студениця, Калюс, Тернава, Мукша, Баговичка, Данилiвка, Говiрка, Батiг). Сучасна назва Днiстра веде свiй початок з Київської Русi i означає "швидка вода". Стародавнi греки називали рiчку Тiрiс, а пiзнiше Тiрас. У римлян вона вiдома пiд назвою Данастрiс, Данастр ус. У туркiв - Турла. Долина рiчки була заселена людьми ще з давнiх давен. В заплавi лiвого берега Днiстра бiля села Лука Врублiвецька збереглися рештки однiєї з найдавнiших в Українi стоянок раннього палеолiту (300 тис. рокiв тому). Днiстер своєю неспокiйнiстю та грiзним характером спокон-вiкiв то пригортав людей, то насторожував. Проте Днiстер весь час вабить людину для вирішення проблем народного господарства.
Перше гiдрологiчне дослiдження в нижнiй частинi Днiстра провів господар Молдови Кантемир. При Катеринi I карту Днiстра склав абат Каспарi. Повну гiдрографiчну карту в 1787 роцi склав князь Насаузький. Карту нижньої течiї Днiстра i його лиману склали морськi офiцери в 1794 роцi. Опис Днiстра виконано за завданням Подiльського губернатора в 1809 роцi. Одиничнi спостереження за режимом рiчки дiйшли до нас з XII столiття. За всю iсторiю краю до нашого часу дiйшли згадки про неспокiйнiсть характеру Днiстра в рiзних лiтературних пам'ятках давнини.
Визначнi лiтнi паводки вiдзначались на Днiстрi в 1164, 1579, 1649, 1700, 1759, 1823, 1843, 1855, 1941 роках. Особливо катастрофiчною була лiтня повiнь 1164 року, яка призвела до великих руйнувань та численних людських жертв. Є всi пiдстави вважати, що дана повiнь була найбiльшою за останнi бiльш нiж 800 рокiв гiдрологiчних спостережень: "В то же лето бысть поводь велика в Галичи, божием попущением умножившуся дождю и внезапу в един день и в нощь поиде вода из Днестра Великого в болоние и вьезде оли до боковаго болота и потопи человек более 300".
Та крiм неспокiйностi самої рiчки їй чималої шкоди завдає i сама людина. "Калуська" трагедiю в 70-тi роки ХХ століття підтвердила бездумне ставлення людини до природи. Неймовiрної шкоди завдано Днiстру i довкiллю iдеєю створення водосховища. Неймовiрнi кошти витраченi на будiвництвi Днiстровського водосховища. Але найбiльшої шкоди завдано аграрному сектору держави. Адже пiвденна частина Хмельниччини, Буковини, Вiнничини i iнших областей втратила найкращi заплавнi землi, якi й понинi розкисають пiд водами Днiстровської калабанi. Не пiддається грошовому облiку заподiяна моральна шкода. На вiчно канули у пiдводну прiрву десятки чудових, неповторних поселень. Зникли з лиця Землi i списанi з географiчних карт десятки сiл. Немає бiльше Луки Врублiвецької, Нижнiх Патринець, Теремцiв, Студеницi. Вiдiйшло у вiчнiсть пiд води найдревнiше в Українi тодiшнє торгiвельне мiстечко Бакота. Лиш пам'ять воскресає самобутнiй монастир на пагорбi поруч водосховища. Зникла Мала Швейцарiя - Стара Ушиця. Всього 50 км вiд Кам'янця, а на два тижднi ранiше всi польовi роботи виконувались i на цей же термiн ранiше зрiла вся пашниця, виплекана людською працею. Нинiшнє поселення з вивiскою Стара Ушиця - це лише надсмiшка над розбитою долею тисяч жителiв затопленої воїстину Старої Ушицi.
А скiльки сiл затоплено в Новоушицькому районi, та приднiстровських районах iнших областей?! Лише iнколи з-пiд хвиль показуються макiвки церков або могильнi плити. Проте i цiєю трагедiєю ситуацiя не вичерпується. Бездумними та безвiдповiдальними дiями людина породила низку хвилюючих екологiчних проблем. Адже води Днiстровського водосховища вийшли з свого кам'янистого закуття, гуляють по земельцi i своїми хвилями посилюють зсувнi та ерозiйнi процеси, яким практично зупину немає. I мiльйоннi кошти цьому не зарадять.
Збруч. З восьми великих Днiстровських приток Хмельниччини ця рiчка є найбiльшою лiвою притокою Днiстра. Довжина її сягає 244 км. Ця рiка i трудiвник сумлiнний - крутить турбiну трьох гiдроелектростанцiй, i дає чимало риби. Вона ж вабить людей щорiчно для вiдпочинку на своїх берегах. Тiльки Чемеровеччину Збруч омиває i освiжає на протязі 86 км. Збруч - рiчка iсторична. Впродовж двох вiкiв вона була кордоном, який роздiляв єдину українську землю на двi частини - західну i східну.
Заселення Збруча вiдноситься до глибокої давнини, про що засвiдчують залишки печер, видовбаних у скелях та римськi монети. У 106 роцi нашої ери береги невiдомої ще тодi рiчки обслiдував римський легiон пiд проводом центурiона Тонiлiя. Римляни дiйшли тодi до нинiшнього Сатанова. В 1848 роцi вище Гусятина в рiчцi знайдено збручанського iдола з культурним зображенням давньославянського бога Святовида. Стояв цей iдол на горi Богут, що на правому березi Збруча Гусятинського району Тернопiлля. Ця знахiдка видатна пам'ятка староруського образотворчого мистецтва.
Назва рiчки походить вiд слова "збруч" (обоча, болото). Вона й справдi витiкає з болотних лукiв, якi називаються збручами, що на Авратинськiй височинi Волочиського району, по землях якого мандрує майже 50 км. В районi села Зайчики цього району Збруч просто красень. Не випадково, що мiсцину обрано для бази вiдпочинку. Далi Збруч слiдує крiзь Чемеровеччину, перетiкає Кам'янеччину i в районi смт.Жванця дарує води старшому побратиму - Днiстру. Басейн рiчки Збруч досить щедрий на притоки i потiчки, яких у нього по обидва береги понад 500, одною з яких є рiчка Бовванець (42 км). Рiчка роздiляє Тернопiльську i Хмельницьку областi.
Збруч... Краса нашого краю. Вужем звивається вона серед вапнякових товтр i пагорбiв, нанизавши на себе намистинки кам'янистих бродiв i перекатiв. Це - дно древнього Сарматського моря.
Смотрич - одна з найкрасивiших наших рiчок. Своє народження рiчка започаткувала на Авратинськiй височинi i напуває, i освiжає терени аж чотирьох районiв Хмельниччини: Волочиський, Городоцький, Чемеровецький та Кам'янець-Подiльський. У районi села Устя останнього району збагачує своїми водами - Днiстер. Протяжнiсть рiчки 169 км. Смотрич на своєму шляху має чимало мальовничих мiсць. Вже нижче Городка долина рiчки стає глибокою. А неподалiк села Купин, що на Городоччинi, утворює найбiльший в областi шумний водопад. Вiд мiстечка Смотрича Дунаєвецького району до села Нiгин на Кам'янеччинi Смотрич перетинає головний Товтровий кряж. У цих мiсцях її русло нiби вгвинчується у вапняковi перепони. Тому тут з'являються багато рiзних поворотiв, вигинiв, петель. Саме тут такi глибокi каньйони, яких не має жодна з приток Днiстра. За деякими даними назва рiчки Смотрич походить вiд древньоруського слова "смотрети", бачити, тобто в рiчкову воду можна дивитися як у дзеркало. В iнших випадках зi словом "смотри" пов'язують попереджувальний виклик пiд час повенi, коли вода дуже розливалася i всi жителi мусили бути насторожi. Ось як описує повiнь один з лiтописцiв: "рiчка має досить грiзний вигляд i котить свої хвилi, переповненi глиною i вапняком, з жахливою швидкiстю i шумом, який розноситься на великi вiдстанi, посилюючись i повторюючись луною сусiднiх гiр".
Ще в XIII столiттi рiчка Смотрич була судноплавною. Виявлено кам'янi пристрої, до яких приставали галери. Збереглися i старовиннi гравюри з галерами на водних плесах. Невпiзнано змiнилася рiчка в нашу добу. Ширина її русла в районi Кам'янця-Подiльського зменшилася вдвоє. Ще старожили пам'ятають, якою могутньою в минулому була рiчка. У час експедицiї з вивчення стану рiчки в 1988-1990 роках нам повiдали, що колись в нижнiй течiї Смотрича по льоду могли навiть взнавати, з якої мiсцевостi вiн приплив. Коли лiд був темним i болотистим, значить "карабчиївський" (село Великий Карабчиїв на Смотричi). Пiзнiше йшов лiд чистiший, iз лозини, значить "купинський" (вiд села Купин). Нинi все це вiдiйшло в забуття, а спомин про рiчку неначе казкою видається. Пiд час маршрутних комплексних експедицiй по рiчцi Смотрич виявленi неймовiрнi негативи. На її берегах цiлi кучугури смiттєзвалищ, виробничими стоками забруднюють рiчку Городоцькi цукрозаводи, пiдприємства мiста Кам'янця-Подiльського (м'ясокомбiнат, цукровий завод,, приладобудiвний завод, спиртзавод), скидання нечистот тваринницьких ферм. Допомагають рiчцi вмерти i самi жителi, для яких рiчка - резервуар для скиду всякого бруду та побутових вiдходiв i навiть трупiв тварин, що межує на межi злочину. Просто не вiриться, що такi пiдступнi дiї кояться стосовно рiчки. I все це роблять не чужинцi, а свої люди, дитинство багатьох з них безпосередньо пов'язане з рiчкою. У районi Кубачiвки i Цибулiвки, що в межах Кам'янця-Подiльського Смотрич практично втратив свiй вид. У погонi за баришами її могутнi кам'янi береги руйнуються кар'єрними розробками.
Дивуєшся, як людинi нинiшньої доби все байдуже, не дивлячись на те, що рiчка вiками їй служила i служить. За що ж такi непоправимi рани рiчцi скоєно? Це по якому праву i за якими законами?! А чому б не згадати усiм, хто вступає на берег рiчки чи в саму рiчку слiв з пiснi "Рiчка, рiчка, рiченька...вiддам тобi душу i життя, щоб мiсяць вiдбивався у твоїй струї...". Адже узбережжя рiчки i сама рiчка для бiльшостi з нас - то спомин дитинства про росяну травичку, в якiй на зорi не одне поколiння свої нiженьки босi лiкувало.
Природа надiлила Смотрич i низкою приток - сестричок: Лисогiрка, Сквила, Тростянка, Чорноводка, Яромирка, Дiбруха. Одна з них Сквила тече по горбистiй мiсцевостi. Долаючи природнi перешкоди, вода утворює постiйний одноманiтний звук, нiби плаче (квилить). Звiдси i назва рiчки. Назва iншої притоки Тростянка походить вiд того, що на її берегах росло багато очерету. Над Тростянкою та Чорноводкою не перестають збиткуватися цукровi заводи Городоцький N1, а Яромиркою - Вишнивецький. А що вже казати про Дiбруху, яка перетворилася на клоаку через багаточисленнi клозети, що збудованi прямо над водою в межах Кам'янця-Подiльського (Карвасари).
Ушиця - третя за величиною лiва притока Днiстра. Довжина її складає 122 км. Бере початок на Городоччинi близько села Пiльного Олексинця. Несе свої води до Днiстра, аж через шiсть районiв областi, долаючи шлях понад 120 км. Походить назва рiчки вiд старославянського слова "ошицю" (по лiвий бiк, лiворуч, лiва притока). Пригадується як на узбережжi рiчки у 80-х роках тут зростала дуже рiдкiсна, лiкарська рослина - перстач бiлий (п'ядун), яка зараз зникла завдяки водосховищу, яке залило береги рiчки, де росла рослина. Нашi пошуки даного виду впродовж останнiх рокiв виявилися невтiшними.
Назва лiвої притоки Ушицi - Грим'ячка йде вiд староруського слова "грем'яч" - ключ, джерело, що тече з характерним шумом. Її права мiлководна притока названа Бистрицею (Ревухою) за швидку течiю води.
Жванчик - лiва притока Днiстра. Починається вище с.Кленове Городоцького району на висотi 320 м над рiвнем моря. Довжина рiчки сягає 106 км. Нарiкли рiчку Жванчик вiд одноманiтного шуму води, яка утворює рiзнi звуки. Нинi стан рiчки, як i вище згаданих, сутужний. Ярмом для рiчки є звалища смiття в населених пунктах, крiзь якi вона в'ється - Кочубiїв та Красноставцi, що на Чемеровеччинi.
Студениця. Це одна з найчистiших i мальовничих подiльських рiчок. Найцiннiший куточок на берегах рiчки - державний заказник "Совий яр". Неначе вишиванка виблискує тут своїм тихим i лагiдним плесом, нiби гордиться, що протiкає через цей Храм Природи, роздiляючи його на двi половини. Назву рiчки пов'язують з студеними водами, що живлять Студеницю. Започатковується Студениця з джерел у вибалку на пiвнiч вiд села Косогiрка Ярмолинецького району на висотi 315 м над рiвнем моря. Несе свої води до Днiстра протягом 84 км i сходиться з ним нижче села Рогiзна, що на Кам'янеччинi. Напуває своїми водами жителiв та зволожує землi Дунаєвеччини. Чи не завдячують своїми здобутками господарства сiл Вихрiвка, Дем'янкiвцi, Ставища, річці, якою тут люди так гордяться, дорожать i бережуть?! У повнiй своїй силi красується Студениця в с.Яцкiвцi цього ж району. Тут вона нiби прощаючись, продовжує мандрувати далi на пiвдень до свого побратима Днiстра. Але в цьому селi вапнички приватних господарів завдають рiчцi чималого лиха вiдходами вiд випалювання вапна.
Калюс - лiва притока Днiстра. Проте несе свої води у протилежний вiд усiх iнших рiчок бiк Днiстра. Дуже лагiдна, тиха своєю плиннiстю рiчка. Починається скромним потiчком поблизу села Слобiдка-Охрiмовецька, що на Вiньковеччинi. Добирається рiчка до Днiстра вiдстанню в 64 км i на завершеннi Новоушицького району і зливається з ним. Понад усе треба сказати, що незавидна доля спiткала рiчку в нашу добу. Дошкуляють їй не тiльки жителi сiл, крiзь якi вона пропливає, але й тваринницькi ферми, консервнi заводи Вiньковець та Нової Ушицi. А як капостять їй самi люди побутовим смiттям, оранкою городiв аж до самого урiзу води, чи навiть до безумства доходять - посеред рiчки влаштовують об'єкти, до яких навiть королi пiшком ходять. I нiхто не збагне, що ображаючи маленьку рiчку, ображаємо велике море i, найперше, ображаємо самих себе.
Тернава - лiва протока Днiстра, започатковується на межi двох районiв - Ярмолинецького i Дунаєвецького, пiвденнiше села Косогiрка. Рiчцi навiть присвячене село Тернава, що впритул до селища станцiї Дунаївцi. Мандрує рiчка, переборює 62 км шляху до Днiстра. Рiчка гарна i цiкава. У цьому можна переконатися, вiдвiдавши державний заказник Княжпiльську дачу, що поруч с.Суржинцi Кам'янець-Подiльського район. Але й ця рiчка не позбавлена тривог з боку людини.
Мукша - лiва притока Днiстра. Витiкає мiж селами Стара Гута та Рудка Дунаєвецького району з декiлькох джерел. Несе свої води до Днiстра через два райони - Дунаєвецький та Кам'янець-Подiльський протягом 56 км. Нинi стан рiчки викликає глибоку стурбованність. У цьому можна переконатися, коли вiдвiдаєте с.Гуменцi та с.Жовтневе, крiзь якi рiчка протiкає. Нинi ця рiчка виглядає як замучений потiчок, де всі стоки Кам'янця вирують нечистотами. Дивуєшся, яким чином рiчка ще живе, що є живильною силою. У час нашої експедицiї спецiально по цiй рiчцi ми неодноразово вiд старожилiв чули багато iншого, нiж бачили власними очима. Один iз старожилiв с.Гуменець повiдав, що по рiчцi човнами плавали, а що до риби, то й говорити не приходиться.
Що ж нинi маємо ? Ось на такiй невеселiй нотцi i завершується наше скромне знайомство з голубими артерiями нашого краю. Мимоволi думаєм, що i край без них не був би таким щедрим, яким вiн i понинi є. Проте хотiлося б застерегти, щоб всi ми громадою бiльше берегли, дорожили тими скарбами, якi маємо, бо як втратимо, то вороття не буде. То ж подбаймо, щоб нi рiчка, нi все наше Подiлля знову не опинилися на днi людської байдужостi, безпечностi, бо тодi нiчим не окупити заподiяного.
Подбаймо про те, що маємо ! Адже потреби у водi з кожним роком зростають, а джерел i приток не збiльшується. Задумаймося над цим. Згадайте цiну ковточка води у спрагу i все стане на свої мiсця. Тiльки не забуваймо про це!