To the main menu | to the history page | to the articles list

Перейти у головне меню

Будзей О.

Руська

У Кам'янці-Подільському, як відомо, кільцевих вулиць немає. А найближче до цієї категорії підібралася вулиця Руська. Їй усього десь із відсотків 20 не вистачило, щоб у долині Смотрича стиснути кільцем Старе місто: найсуттєвішою перепоною на шляху найдовшої староміської вулиці став Замковий міст. Але й так підсумкові показники Руської вулиці, що простяглася практично від брами до брами - від Польської брами на півночі до Руської брами на півдні, вражають: останній непарний номер - 95, останній парний номер - 108. Тільки чотири вулиці на розлогих новопланівських просторах можуть, як і Руська, похвастатися, що увійшли до "клубу 100" - мають будинки з тризначними номерами: Північна - 112, Шевченка - 113, Лесі Українки - 123, Тімірязєва - 166. До речі, до "клубу 100" увійшли також Білановецька набережна - 103, вулиця Річна на Руських фільварках - 125, вулиця Фурманова в селищі Смирнова - 116.
Вулиця Руська не завжди була такою довгою, чи, точніше кажучи, такою єдиною: колись вона складалася з чотирьох послідовних вулиць - Руської, Віттовської, Преображенської та Набережної. Причому Руська простягалася тоді всього лиш від Руської брами до казарм фортеці (чи Віттових казарм). А далі - від Віттових казарм, спроектованих Яном де Вітте, до садів Вітте, улаштованих його сином Йозефом де Вітте, - пролягала, звісно, Віттовська вулиця. За нею до Нового (Новопланівського) мосту, де колись внизу стояла церква Преображення Святого Спаса, йшла Преображенська вулиця (цю назву міська дума надала 15(27) лютого 1900 р., а 1902 р. затвердило Міністерство внутрішніх справ Росії). Завершувала цей прирічковий вуличний парад вулиця Набережна - від Новопланівського мосту до Польської брами.
У радянський час старі (чи, як тоді би сказали, старорежимні) назви стали вичавлювати з міської мапи: так, Преображенська вулиця стала вулицею Робітфаку, а Віттовська - Комсомольською; Набережна та Руська вулиці, які мали ідеологічно нейтральніші назви, спочатку встояли. Але після війни всі чотири вулиці об'єднали в єдину Комсомольську вулицю. Коли 1989 р. надумали вулицям Старого міста повернути давні назви, то первісна пропозиція була така: розбити Комсомольську вулицю на три вулиці та назвати їх - Руська, Віттовська, Набережна. Але в підсумку 11 вересня 1990 р. президія міськради вирішила не цяцькатися з цурпалками, а повністю Комсомольську вулицю перейменувати на Руську.
Отож, здійснимо невелику подорож Руською вулицею - пройдемося правим берегом Смотрича від Польської брами до Руської, подивимося на те, що є, згадаємо те, що було.

ПОЛЬСЬКА БРАМА

Польська брамаЦя оборонно-гідротехнічна споруда надійно перекривала північно-західний вхід (з боку Польських фільварків) до Смотричевого каньйону. Одразу ж зазначимо, що таку ж місію на південному заході виконувала її рідна сестра - Руська брама.
Польська брама, відома з XVI ст., складалася, як це добре видно з мідьориту Кипріана ТОМАШЕВИЧА 1673-1679 рр., з п'яти башт: трьох на правому березі та двох - на лівому, з'єднаних мурами-галереями завдовжки 180 м. Причому галерея-коридор з бійницями, яка перетинала річку, мала два шлюзи. Тож у разі потреби течія річки перекривалася - простір перед Польською брамою наповнювався водою та ставав значною перешкодою для ворога. Хоча спроб штурмувати Польську браму в історії міста не зафіксовано.
З п'яти башт до нашого часу дожили тільки три: Наскельна та Надбрамна на правому березі та Настінна - на лівому. Прибережні башти на правому та лівому берегах не збереглися, як не збереглися й мури-бастіони. Свою чорну справу зробили весняні повені, до того ж 1832 р. для розширення проїзду частину Польської брами, яка на той час утратила військове значення, розібрали. Дійшло до того, що в середині ХХ ст. практично стерлася пам'ять про Польську браму. Тож 1955 р., коли обстежували кам'янецькі пам'ятки, уцілілі башти колишньої Польської брами сприйняли як самостійні оборонні одиниці й назвали їх Ковальськими баштами - №1 (Надбрамна), №2 (Настінна) і №3 (Наскельна). Так вони розрізнено й увійшли до Списку пам'яток містобудування та архітектури УРСР. Велика роль у відродженні пам'яті про Польську браму належить Євгенії ПЛАМЕНИЦЬКІЙ.
Подейкують, що колись Польська брама мала підземний хід, який проходив під річкою. А коли він провалився, то утворилася небезпечна глибочінь - круча, яка завдавала багато горя необережним, поглинаючи їх вози, фаетони, коней. Зникла круча в 1930-х рр. - її, кажуть, позакидали камінням з найдавніших і найкрасивіших кам'янецьких храмів, саме тоді висаджених у повітря войовничими атеїстами.
Тож не дивно, що це місце обросло легендами. Так Олександр СЕМЕНТОВСЬКИЙ записав народний переказ, що тут на місці однієї з башт була в давні часи церква. Останній зі священиків тієї церкви покінчив життя самогубством. Відтоді щорічно напередодні Великодня під руїнами чути гук дзвонів і спів жалібним голосом: "Вскую мя отринул єси от лиця Твойого, Світе незаходимий, і покрила мя чуждая тьма окаянного"; але кінця тієї пісні: "обрати мя к світлу заповідей Твоїх, стопи мої направи, молюся" - ніхто ще не чув.
Ще одну розповідь - "Старий міст коло ковалів" - записала від своєї бабусі Ганни СЕМИК відома подільська фольклористка Тамара СИС-БИСТРИЦЬКА. У цій легенді мова йде про церкву на березі річки, що провалилася якраз на Великдень. А було це так: лиш священик заспівав "Христос воскрес", татари несподівано ввірвалися до храму. Ковалиха Марина, щоб її 14 синів не потрапили до рук бусурманів, крикнула: "Земле! Розверзися!" І сталося диво - грянув грім, хлинула вода. Татар хвилі понесли десь до Чорного моря та далі. Решта ж разом із церквою опустилися в глибінь землі, заспівали "Христос воскрес". І так правлять службу Божу донині. Тож у великодню суботу на цьому місці з-під землі можна почути церковні дзвони, голоси людей.

КАМ'ЯНЕЦЬКЕ ПИВО

Бровар (пивзавод)На північ від Польської брами розташувався (Руська, 5-7) колишній пивзавод. А заснувала цю пивоварню 1872 р. баронеса Евеліна ЮНІЙ. Спочатку це було два триповерхових цегляних будинки. 1880 р. добудували двоповерховий цегляний будинок, в якому розмістили склад і погріб, 1888 р. з'явилася напівпідвальна льодовня, 1890 р. - кам'яне приміщення для складування та сушіння, згодом - двоповерховий житловий будинок. Пиво виробляли з ячмінного солоду. Пивоварня видавала за рік 35 тисяч декалітрів пива (декалітр - це 10 літрів). Воно було двох сортів - світле та темне (з карамельного солоду). Пиво розливали здебільшого в діжки, але якусь частину й у фірмові пляшки, на яких зазначали власника заводу (перед Першою світовою війною він належав уже спадкоємцям Евеліни Юній). Крім пива, виготовляли також напій з бджолиного меду, піддаючи його бродінню.
Завод розбудовувався та розвивався і в радянський час, зростав асортимент продукції. Так, на заводі виготовляли такі марки пива: Жигулівське, Ризьке, Московське, Українське, Подільське, Ячмінний колос. Потужність заводу досягла 600 тисяч декалітрів на рік. 1974 р. розробили документацію на будівництво великого пивзаводу потужністю 30 млн. декалітрів на рік. Але коштів на будівництво нового заводу не виділили, а 1976 р. через аварійний стан закрили старий. Обладнання забрали Хмельницький і Хотинський пивзаводи, дещо пішло на брухт... Сьогодні в одному з цехів колишньої пивоварні заправляють сифони.

ПОРОХІВНЯ

Бровар (пивзавод)Ще далі на північ розмістилися (Руська, 15) колишні порохові склади. Порохівню, за одними даними, збудували 1730 р., за іншими - в 1778-1779 рр. З одного боку, це примітивна приземкувата будівля із земляним дахом. А, з другого боку, це цікава споруда в стилі бароко, про що засвідчують два ризаліти (виступи за лінію фасаду чи своєрідні невеликі ґанки), високий білокам'яний карниз. Ризаліти прикрашали білокам'яні портали з написами латинською мовою. Перший попереджував: "NON INCAUTA FUTURI", тобто - не легковаж майбутнім. А другий портал увінчував польський герб із вензелем Августа ІІ та напис "ADDIT VIRES MARTI", тобто - додає сили Марсові. Очевидно, мався на увазі сухий і гарно збережений порох для потреб бога війни. До речі, під час пожежі 1878 р., коли порохівня була вже складом гасу, друга таблиця загинула. А перший з написів можна побачити й нині. Перед Першою світовою війною в колишній порохівні розміщувалася стайня міського асенізаційного обозу.
У 1980-х рр. був план пристосувати колишню порохівню під експозицію музею. Але досі призабута пам'ятка стоїть одинокою та порожньою на березі річки.

СПАСО-ПРЕОБРАЖЕНСЬКА ЦЕРКВА

До цього храму колись вів досить крутий спуск від Троїцької церкви. Православна церква Преображення Святого Спаса стояла в долині Смотрича на правому березі, напроти неї на лівому березі була ще одна православна церква - святого Онуфрія. Обидві церкви 1593 р. відвідав московський прочанин Трифон КОРОБЕЙНИКОВ. Зокрема, він дав милостиню "до церкви Преображення Спасова попу Авраму золотий". У кам'янецьких актах є й дещо раніші згадки про цей храм: під 1582 р. - про церкву Святого Спасителя грецького обряду, або Спаса, під 1585 р. - про цвинтар Спаський під горою. Показано церкву й на мідьориті Томашевича 1673-1679 рр. Храм пережив турецьку окупацію. Церква занепала, коли 1738 р. помер її настоятель - священик Зелінський. 1745 р. церкву скасували, а її майно, зокрема й старовинне рукописне Євангеліє, передали до Троїцького храму. Але навіть на початку ХХ ст. пам'ять про церкву ще жила: її іменем, як зазначено вище, назвали вулицю; там, де був вівтар Спасо-Преображенської церкви, благочестиві міщани поставили дерев'яний хрест із розп'яттям, перед яким щоночі світилася лампада. Цим підтримувалися перекази про це святе місце, про ті часи, коли сюди в день Преображення Господнього - 6(19) серпня - здійснювався хресний хід із Петропавлівської церкви.
Сьогодні жодним знаком не відзначено місця, де були Преображенська та Онуфріївська церкви. Єдина прикмета - вгорі пролягає збудований у 1
864-1874 рр. Новопланівський міст.

ЦЕРКВА РІЗДВА ХРИСТОВОГО

Там, де пізніше зашуміли сади Вітте, колись на правому березі Смотрича стояла ще одна православна церква. Її теж згадує Коробейников, який дав золотий настоятелю церкви Різдва Христового - попу Григорію. Її показано на мідьориті Томашевича. Храм проіснував майже до кінця XVIII ст. Коли 1912 р. тут копали рови під фундамент електростанції, то в землі знаходили багато поховань. Отже, при церкві Різдва Христового, як і при Спасо-Преображенській церкві, був цвинтар.

САДИ ВІТТЕ

1771 р. Юзеф де Вітте, син знаменитого коменданта кам'янецької фортеці, який і сам пізніше (у 1786-1789 рр.) був комендантом, за 715 польських злотих купив у Катерини ГЖИБОВСЬКОЇ ділянку в долині Смотрича. Тут молодий Вітте на березі річки побудував літній палац, улаштував сад і винокурню. Сад було чітко сплановано, його алеї тягнулися вздовж обох берегів, з'єднаних містком. Посеред Смотрича на мілині стояла альтанка, до якої добиралися на човнах.
Юзеф де Вітте мав славу скупої людини. І все ж 7(19) травня 1801 р. колишній комендант фортеці зробив широкий жест - подарував свою садибу загальною вартістю 8311 руб. 25 коп. Подільському приказу громадської опіки для влаштування тут лікарні. Саме від цієї дати веде відлік своєї історії наша міська лікарня - "Ленінська", як досі кажуть. А чому б не "Віттовська"? Спочатку лікарня була дуже малою та бідною. Мала 30 дерев'яних нефарбованих ліжок, опалювалася дровами та соломою, освітлювалася свічками та конопляним маслом. В її штаті були один лікар, цирульник і наглядач. Лікування було платним. Але, найголовніше, початок було покладено. 1872 р. лікарня перебралася на Новий план у спеціально збудоване приміщення.
А за місцевістю на березі Смотрича надовго закріпилася назва - сади Вітте. У другій половині ХІХ ст. це було улюблене місце відпочинку кам'янчан - тут відбувалися гуляння, грав оркестр.

ПЕРША ЕЛЕКТРОСТАНЦІЯ

Ніяк ми не можемо покинути цей куточок на березі Смотрича, де в різний час були то церква, то лікарня, то бульвар. Початок ХХ ст. подарував цьому місцю ще один яскравий спалах - першу міську електростанцію.
Це була електростанція постійного струму, обладнана двома генераторами англійської фірми "Сіменс", які приводилися в дію дизельними двигунами. Струм ішов по електричній лінії до Старого міста вздовж Фурлейського узвозу біля Гончарської башти, освітлював будинки та вулиці Старого міста, а також Новий міст і приміщення банку. Безумовно, постійний струм забезпечував неякісне освітлення електролампами з вугільно-графітними нитками. Недарма 1919 р. відомий український письменник Володимир САМІЙЛЕНКО, який тоді жив і працював у Кам'янці на Поділлі, присвятив місцевій електростанції спеціальне гумористичне оповідання, в якому охарактеризував станцію як дуже капризну даму.
У 1930-1935 рр. на Карвасарах під керівництвом головного інженера комунгоспу Євгена ЗАТОНСЬКОГО (брата відомого революціонера та компартійного діяча) було збудовано гідроелектростанцію змінного струму. У вересні 1935 р. вона вступила в дію - і стара електростанція втратила значення.
Цей чарівний куточок на березі Смотрича востаннє приваблював кам'янчан у 50-60-х рр. ХХ ст., коли тут обладнали човнову станцію, пляж.

РУСЬКА БРАМА

І, нарешті, ми підійшли до Руської брами, яка фактично завершує Руську вулицю та подарувала їй назву. Як і Польська, Руська брама була потужною оборонно-гідротехнічною спорудою. Вона складалася з восьми башт, 250 м мурів, перетинала річку, мала шлюзи. Втрачено дві башти, що стояли в річці на острівцях, дві менші прибережні башти, мури, що їх сполучали. Решту башт Руської брами (Дозорну, Прибрамну, Надбрамну, Прибережну), частину її оборонних споруд (барбакан, казематну куртину) можна побачити й сьогодні.
Багатьох відомих людей зустрічала та пропускала Руська брама. Так, через неї пізньої осені 1621 р. після тяжких хотинських боїв з турецькими військами до Кам'янця в'їжджав гетьман Петро САГАЙДАЧНИЙ, який з козаками з-під Хотина повертався в Україну. Наприкінці серпня 1672 р. через цю браму в місто в'їхав гетьман Петро ДОРОШЕНКО.

НА РУСЬКІЙ ЖИЛИ...

Згадаємо і відомих людей, які в різний час жили на Руській вулиці. Серед них відомий польський письменник і журналіст ХІХ ст. Антоній ПЕТКЕВИЧ (1823 - 1903), який 1864 р. не зі своєї волі потрапив до Кам'янця та зачепився тут на цілих 10 років. Письменника заарештували 1862 р. в Житомирі за активну участь у патріотичних маніфестаціях, що стали провісниками польського повстання 1863 р. (ще раніше заарештували його дружину). Після двох років ув'язнення хворого Петкевича відправляють під нагляд поліції спочатку до Овруча, потім до Києва та, нарешті, до Кам'янця-Подільського. Не витримавши поневірянь, помирає дружина Петкевича. У Кам'янці Петкевич жив у будинку Терлецького на вулиці Довгій (сучасна адреса - Руська, 100). Саме тут письменник, який увійшов у літературу під псевдонімом Адам ПЛУГ, створив низку чудових прозових творів. Серед них і "Вчителі" (1869 р.).
У будинку №60 з 1936 р. жив Володимир БАБЛЯК, який працював у газеті "Червоний кордон". Згодом він став письменником. Його романи "Вишневий сад", "Жванчик" набули популярності, за ними створено кінофільми. Після війни Володимир Самійлович жив у Чернівцях.
У будинку №64 народився та провів дитинство Іван ТИМІНСЬКИЙ, який під час війни з Уралу повернувся до рідного міста, щоб вести підпільну боротьбу. Івана Павловича схопили фашисти та розстріляли 27 листопада 1943 р.
У будинку №68 народився Олександр ЗАЙЦЕВ, який був робітником ливарного цеху заводу "Мотор" і в 1924-1925 рр. працював разом з іншим нашим земляком - майбутнім письменником Володимиром БЄЛЯЄВИМ. До війни Олександр Антонович закінчив юридичні курси - і його з робітничої маси висунули народним суддею.
У будинку №73 провів дитячі та студентські роки доктор географічних наук, професор Каленик ГЕРИНЧУК. Закінчивши 1925 р. Кам'янець-Подільський інститут народної освіти, він працював при ньому викладачем робітфаку. 1939 р. вступив до аспірантури Московського університету та перед війною викладав в університеті в Ростові-на-Дону. Після війни працював у Чернівецькому (1945-1954 рр.), Львівському (з 1954 р.) університетах. В останні роки життя Геренчук написав низку монографій з фізичної географії західних областей України. Останньою була монографія "Природа Хмельницької області". 5 лютого 1984 р. Каленик Іванович помер. Згідно із заповітом, його перевезено зі Львова та поховано на міському кладовищі.
На Руській (тоді Комсомольській) вулиці довгий час жив відомий краєзнавець Андрій ТЕРЛЕЦЬКИЙ (1917 - 2001). Рідній вулиці він присвятив нарис, опублікований 1985 р. у трьох числах "Прапора Жовтня". Низку цікавих фактів з цього нарису використано і в цій статті.

Будзей О. Руська // Подолянин, 2003. - 26 грудня.