To the main menu | to the history page | to the articles list

Олег БУДЗЕЙ
"ПОДОЛЯНИН", 8 жовтня 2004 р.

МИКОЛА БАЖАН І КАМ'ЯНЕЦЬ

Кам'янець подарував світові чимало відомих діячів, які прославилися в найрізноманітніших сферах. Але, напевне, найвідомішим серед них є Микола БАЖАН. Зокрема, нарис про нього, який підготувала Лариса СЕМАКА, можна прочитати в збірнику "Сто найвідоміших українців", друге видання якого побачило світ 2002 р.

Завтра виповнюється сто років від дня народження Миколи Бажана - українського поета, державного та громадського діяча. Шлях до вершин маленький Миколка починав у Кам'янці-Подільському. "Думаю, згадую і милуюсь у згадках величавим красенем над кручами Смотрича", - написав 79-річний Микола Платонович 5 листопада 1983 р. в останньому листі в рідне місто...

БАТЬКИ
Рід Бажанів походить із реєстрових козаків. Дід поета - Артем Бажан - був ковалем у селі Лютенські Будища на Полтавщині, мав трьох синів. Старшому - Михайлові - дісталася кузня, молодший -Петро - став рахівником. А середущий Платон, батько майбутнього поета, "вибився в люди", як говорила з гордістю поетова бабуся Ганнуся, - став офіцером. 74-й Ставропольський полк, в якому Платон Артемович служив військовим топографом, розташовувався в Кам'янці-Подільському - в будинках колишнього францисканського монастиря. Платон Бажан був людиною надзвичайного розуму, моральної чистоти та суворих життєвих правил.

Мати поета Галина Аркадіївна - кам'янчанка. Її батько Аркадій Костянтинович Поржецький був скарбником у нашому місті. Рід Поржецьких належав до української шляхти. Один із предків матері - Томаш ПОРЖЕЦЬКИЙ - був поетом, членом Вільненської академії. Його латинські гекзаметри, видані в XVII ст., збереглися в бібліотеці Вільнюса. Інший предок поета по лінії матері був уніатським священиком, який від Папи Римського отримав ікону-горельєф та індульгенцію - свідоцтво про відпущення гріхів усьому їхньому роду.
Офіцер Платон Бажан зустрів милу, тендітну гімназистку Галину Поржецьку, полюбив її. Платон і Галина п'ять років заробляли гроші, щоб внести в офіцерську касу, бо без такого вкладу офіцер не мав права одружуватися, а допомогти закоханим не було кому. Нарешті, 1902 p., вони одружилися. "Любов, взаємна повага та розуміння супроводили їх усі 52 роки спільного життя. Батько поважав матір і виховав нас у повазі та великій любові до неї", - писала в спогадах "Біля джерела" поетова сестра Алла.

БУДИНОК
Двоповерховий будинок на Петербурзькій вулиці, на другому поверсі якого поселилося молоде подружжя Бажанів (на першому поверсі була крамниця), зберігся до наших часів. Сучасна його адреса -вул. Лесі Українки, 26а. У цьому будинку й з'явився на світ 26 вересня (9 жовтня за новим стилем) 1904 р. первісток сім'ї Бажанів - син Микола.

25 жовтня 1988 р. на будинку, в якому народився і до 1910 р. жив майбутній поет, відкрито меморіальну дошку. Її виготовив відомий львівський скульптор, заслужений діяч мистецтв України Ярослав СКАКУН. В урочистостях брало участь ціле гроно українських поетів - Іван ДРАЧ, Петро ГІЕРЕБИЙНІС, Павло МОВЧАН, Наталя КАЩУК, Наталка ПОКЛАД, а також найближчі родичі поета: сестра Алла Платонівна, дружина Ніна Володимирівна.

СОРОЧКА
Микола Бажан народився в сорочці - в захисній оболонці, яка, зазвичай, при пологах лопає й потім виходить разом із дитячим місцем. Тож Галина Аркадіївна, як годиться в такому разі, берегла сорочку до повноліття Миколи, а потім її спалила.
Можливо, те, що Микола народився в сорочці, справді, потім оберігало його в житті, допомогло неушкодженим пройти крізь лиховісні роки.

БРАТ І CECTPА
1907 р. у Кам'янці-Подільському в Бажанів народився другий син - Валентин. Микола хотів, щоб його назвали Гандзею. Валентин став перекладачем і журналістом. Воював, тяжко хворів і помер, як зазначає в "Некрополі України" Михайло КУТИНСЬКИЙ, 5 липня 1967 р. у Києві.

Третя дитина Бажанів - донька Алла -народилася вже в Умані, куди 1910 р. перевели Ставропольський полк, в якому служив Платон Бажан. Саме Алла Платонівна зберегла родинні перекази про життя Бажанів у Кам'янці-Подільському, які 1988 р. увійшли до книги спогадів про Миколу Бажана "Карбованих слів володар".

"Єдиній, преєдиній сестрі від єдиного брата", - написав Микола Аллі, даруючи їй останню збірку віршів "Карби", що вийшла 1978 р.

ЯКБИ НЕ ДУРНИЙ CTEЦЬKO
Значною подією кам'янецького культурного життя став приїзд до міста театру Миколи САДОВСЬКОГО. Галина Аркадіївна була завзятою театралкою, захоплювалася грою Марії ЗАНЬКОВЕЦЬКОЇ, тож відвідувала всі вистави театру. Вирішила й малого Миколку прилучити до театрального мистецтва. Якраз ставили знамениту комедію Григорія КВІТКИ-ОСНОВ'ЯНЕНКА "Сватання на Гончарівці". Малий сидів спокійно до появи дурного Стецька. Тут Коля злякався й зняв такий галас, що матері під гнівні окрики публіки довелося покинути зал. Ця подія запам'яталася Миколі Платоновичу на все життя.

"АБУДІ, АБУДІ..."
Коля любив майструвати, щось будувати. Платон Артемович радів, сподіваючись, що із сина виросте інженер. Проте захоплення хлопця часто змінювалися. Так, побувавши в церкві (напевно, у храмі Олександра Невського, що стояв неподалік від будинку Бажанів), Микола став грати у священика. Хустка правила йому за ризу. Колі зробили кадило, тож він ходив по кімнаті й співав: "Абуді, абуді..."

ПЕРШЕ "СЛОВО"
Коля дуже любив слухати, коли йому читали. Звісно, найбільше йому подобалися українські народні казки. Хлопчику не було й чотирьох років, коли він цілком самостійно навчився читати. Галина Аркадіївна згадувала, що якось прийшовши додому, застала сина дуже радісним: він прочитав їй заголовок газети "Слово".

"...А СОЛОВЕЙКО ТЬОХ-ТЬОХ"
Коля любив малювати. Рано навчився писати друкованими літерами. У сім'ї Бажанів зберігся зошит Галини Аркадіївни з кулінарними рецептами та дитячими малюночками Миколи. Хлопцеві не було й п'яти років, як мати застала його за напруженою роботою: Коля складав байку. Галина Аркадіївна записала й зберегла перший твір сина: "На могилі Шевченка сидить дівчина Наталка, а соловейко тьох-тьох".

НІ КАРТ, НІ ВИНА
1910 p. сім'я Бажанів назавжди покинула Кам'янець. В Умані пройшли найяскравіші роки юності Миколи Бажана. Ось як його сестра описує духовну атмосферу, в якій ріс майбутній поет: "Біля нашої родини зібрався гурт друзів і знайомих з уманської інтелігенції: лікарі, вчителі, адвокати та деякі військові. В домі не було ні карт, ні вина. Хазяї та гості грали на піаніно, читали, сперечалися. Гарячі дискусії розгорталися навколо ідей Толстого, щирими шанувальниками яких були наші батьки".

ОСВІТА
В Умані Микола Бажан навчався в гімназії, яку 1918 р. реорганізували в кооперативний технікум. Закінчивши його, хлопець вступив до Київського кооперативного інституту. Повертаючись після вступних іспитів до Умані, в дорозі захворів на тиф. Добрався додому и на порозі впав непритомний на батькові руки. Розпочалася вперта боротьба за життя Миколи. Температура піднімалася до 42 градусів. Під час хвороби Микола розучився читати, забув абетку. "Пам'ятаю його безсилого, кволого та блідого, коли він грівся на сонечку, - згадує сестра. - Приходили товариші, вчили ходити..."

На осінь Микола одужав і поїхав на навчання до Києва. Згодом він перевівся до інституту зовнішніх зносин, де, зокрема, вивчав східні мови - арабську, перську. Але заради газетної, згодом літературної праці, покинув інститут.
Вищої освіти Бажан так і не здобув. Але прославився як один із найбільших ерудитів. Недарма 1951 р. його обрали дійсним членом Академії наук УРСР, 1957 р. доручили очолити новостворену головну редакцію Української Радянської Енциклопедії.

ВІРШІ
Перші поезії Бажана датовано 1919 роком. Його вірші прочитав батьків знайомий - редактор газети "Вісті ревкому Уманщини" - і надрукував їх 2 серпня 1920 р. До дня народження мами Микола уклав збірочку "Контрасти настрою". Цей альбомчик (12x18 см), зшитий з аркушів паперу в клітинку, з присвятою "Моїй мамі", містив 33 вірші, написані чітким і прямим Миколиним почерком. Галина Аркадіївна всі роки берегла подарунок сина, згодом передала саморобну книжечку доньці Аллі. Тільки після смерті поета було надруковано вірші з його дитячої книжечки.

А перша доросла збірка віршів поета - "17-й патруль" - вийшла 1926 р. Усього за життя Микола Бажан видав три десятки збірок віршів і поем.

КОХАННЯ
1938 р. у Києві на вечорі Василя КАЧАЛОВА Микола Бажан познайомився з Ніною ЛАУЕР - жінкою надзвичайної вроди. Він мав дружину й дочку, Ніна - чоловіка, але сімейні стосунки в родинах не склалися. Наступного року Микола й Ніна були разом - і на все життя. Ось один із віршів Бажана, присвячених дружині:

В хмаринці пахощів, раптово пролетілій,
В м'якому шелесті розкиданих тканин,
В куточку кожному, в дрібниці кожній милій
В хисткому маренні моїх нічних годин
Воно овіює, і дихає, й шепоче, -
Зітхне, відійде й знов прилине звіддалі
Тепло твого єства, твоє тепло жіноче,
Могутнє і просте, як теплота землі.
Його безмежних хвиль припливи і одпливи,
Невпинну змінність їх, їх розмаїту гру
Я до кінця вловлю, відчую і вберу
У кожен подих свій, жадібний і квапливий,
І всім єством своїм, усім тремтінням тіла
Повторюю його пульсацію живу,
Як всеосяжний ритм, як тайну вікову,
Яка мене й тебе навіки сполучила.

ДВА БАЖАНИ
Як зазначає поет і критик Володимир БАЗИЛЕВСЬКИЙ, було два Бажани. Ось характерні риси першого з них: "рідкісної виразності монументалізм, новаторська дерзновенна образність, мовби рубаний з базальту словник і громохкий синтаксис, професіоналізм, завдяки якому маємо блискучі переклади багатьох шедеврів світової літератури".

Для другого Бажана характерні "раціоналізм, ілюстративність, описовість і багатослів'я розлогих поем і віршованих оповідань, оди Сталіну, Кірову й іншим вождям радянського часу, пафосна жуйка банальних пропагандистських агіток, літературний більшовизм, що попри гуманістичні декларації обертався жорстокістю до живої людини, суміш вічного й минущого, грандіозного й дрібного, шляхетного й примітивного".

У грудні 1947 р. в "Радянській Україні" з'явилася страхітлива стаття Бажана, в якій він, заступник голови Ради Міністрів УРСР, змушений був облити брудом велетенський материк української історії та культури. Сам Лазар КАГАНОВИЧ, прочитавши перший - лагідніший - варіант статті, кричав на Бажана: "Усилить! Раздавить! Выжечь калёным железом!" Пізніше в колі друзів Бажан говорив, що та ганебна стаття була вся - від початку й до кінця - фальшива. Та найбільше він карався тим, що дозволив собі кинути пляму на честь Юрія ЯНОВСЬКОГО - свого друга й сподвижника. Але найбільшим докором Бажанові були слова матері, яка, помираючи, промовила: "Миколо, я все прощаю тобі, але за Яновського не прощу і на тому світі!"

Потім, немов спокутуючи гріхи, Бажан усіма силами підтримував молоді таланти. Так, 1954 р. Дмитро ПАВЛИЧКО, на той час автор однісінької збірки віршів, дізнався, що його - без заяви та рекомендацій - прийняли до Спілки письменників України. Виявляється, це було зроблено з ініціативи голови правління письменницької спілки Миколи Бажана.

ЗДРАСТУЙ, РІДНЕ МІСТО!
8 вересня 1962 р. Пів на третю. В актовому залі педінституту, головний корпус якого розміщувався тоді в Старому місті, ніде яблуку впасти. Заповнені лави, проміжки попід стіни, суміжний коридор. І ось на трибуні з'являється бажаний гість - Микола Бажан, який приїхав на святкування 900-річчя рідного міста.

- Кам'янець дихає спогадами, історією, значить, полум'ям неспокою, волелюбства, - говорить поет. - Тут я згадую Устима КАРМАЛЮКА й Северина НАЛИВАЙКА, Степана РУДАНСЬКОГО й Миколу ЛЕОНТОВИЧА, Володимира БЄЛЯЄВА, Любомира ДМИТЕРКА, Тереня МАСЕНКА... Це місто великих і славних традицій.

Бажан закликає студентів до поетичної творчості, бажає їм успіхів у літературних пробах. Під грім оплесків старшокурсниця Людмила ЙОРДАН вручає Миколі Платоновичу великий букет живих квітів.

ОСТАННІ ЛИСТИ В КАМ'ЯНЕЦЬ
Микола Бажан, як би не був завантажений, неодмінно відповідав на адресовані йому листи. Серед його адресатів була й кам'янчанка Олена КОВНЕР (1916 -1994). Ось фрагмент одного з листів поета до Олени Олександрівни, датований 23 жовтня 1983 p.:
"...Так, спогади про дивовижно гарний, величавий, а воднораз жвавий, теплий Кам'янець завше живлять мою душу. Згадуючи своє дитинство в місті, сповненому духом гордості, величі, історії і драматичної, і преславної свого народу, своєї землі, своєї Вітчизни, молодію, освіжую душу, провітрюю її свіжими і чистими повівами подільських висот і лісів, байраків і скель, синіх хвиль Смотрича, старовинних осель, де стільки жило й живе людей славних і добрих, працьовитих і миролюбних, скромних і світлих. Ви назвали багато імен, якими пишається Поділля, ця квітка України, як його назвала велика Леся. Список цей можна ще помножити, і диву даєшся, що в тихій стороні, далекій від тодішніх центрів, де купчилась інтелігенція, де буяло (більш-менш буяло) культурне життя, зростали такі люди, такі митці, такі громадяни. Ми маємо ким пишатися, ми, подоляни, ми, кам'янчани. Ми маємо про що оповісти поколінням. Не встигнемо - підростуть нові покоління і примножать славу. Вірю в життя, вірю в мир, вірю в творчість".

5 листопада 1983 р. Олена Ковнер отримала останнього листа від Миколи Бажана:
"Спасибі Вам за такі сердечні, теплі, задушевні листи, та й ще за альбом про мій рідний, незмінно згадуваний Кам'янець. Це правду кажуть, що чим далі відходиш по життєвій путі, то ближчі стають спогади про початок цієї дороги. Думаю, згадую і милуюсь в згадках величавим красенем над кручами Смотрича. Ще раз щире моє спасибі. Я тільки вчора повернувся додому з лікарні. Кволості ще не подолав, до праці ще не приступив, але позбавившись нестерпної до мене атмосфери лікарні, духом воспрянув і вірю, що все буде гаразд".

На цьому листування обірвалося. 23 листопада 1983 р. поет відійшов у вічність.

ЕПІЧНЕ ТА ЛІРИЧНЕ
Загальновизнано, що Бажан - поет епічного та епіко-драматичного складу. Як зазначив Дмитро ПАВЛИЧКО, "його рука, звична для карбування в камені могутніх символів і сцен ідейної боротьби, нібито була заважкою для різьби почувань з тонкими візерунками". Але, як пише далі Дмитро Васильович, Бажан "умів зробити свою длань легенькою, вмів писати (на всіх етапах свого життя!) ніжні рядки, присвячені своєму коханню". Завершимо розповідь про нашого земляка одним з його ліричних шедеврів:

На луг лягло благословення снігу -
Хитливий переплив і перелив сніжин, -
І я мовчу, немов читаю книгу
Великих, тихих, лагідних таїн.
В п'янливому, сповільненому смерку
Кружіння серця. О солодка млость!
Пурпурні снігурі, як змахи феєрверку,
Пронизують сріблисту високость.
Я йду, и мовчу, і тепло марю снами,
Я на долонях тиші розтаю, -
Кристалик, зведений блаженними руками
На свій приділ і над журбу свою.
Запаморочений, дрімотний, заблукаю,
І ввійду в сон, і вже не вийду з сну,
І мовчазливо добреду до краю
Крізь білу, добру, вічну тишину.

Родина Бажанів. 1913 р.  М. Бажан. 1910 р,  М. Бажан. 1982 р.