Перейти у головне меню | до списку сіл Чемеровецького району | до історичних даних | показати на карті

ГОЛЕНИЩЕВО

Голенищеве - село, центр сільської Ради. Розташоване на лівому березі річки Збруч, за 22 км. від районного центру і за 18 км. від залізничної станції Закупне. Населення на 1 січні 2002 року становить 310 чоловік. Сільраді підпорядковане село Романівка.
В селі функціонують початкова школа і школа інтернат, клуб, бібліотека.

Перша документальна згадка належить до 1493 року. На території села знайдено знаряддя праці доби неоліту.

Див. Сіцінський Ю.А. Археологічна карта Подільської губернії

Див. Сіцінський Є. Історичні відомості про приходи і церкви Подільської єпархії. Кам'янецький повіт.


Перша документальна згадка про Голенищево належить до 1493 року. На північ від села, вже на території Городоччини, є урочище Замчисько або Княже Замчисько. Тут величезний земляний вал висотою метрів шість. Неподалік знаходиться гора Звенигора. За народними переказами тут було велике місто Звенигород із жіночим монастирем і княжим замком. Частина урочища носить назву Дівича. Але місто було спалене ордами Батия у ХІІІ столітті.

В 1869 році збудована кам'яна п'ятикупольна церква.

На схід від села підноситься унікальна пам'ятка природи товтра Велика Бугаїха - найвища географічна точка Хмельниччини, висотою 409 метрів над рівнем моря.


Село Голенищів

За адмін.поділом 16 ст. Кам'янецький повіт 16 ст.
За адмін.поділом 19 ст. Кам'янецький повіт 19 ст.
За адмін.поділом 20 ст. Чемеровецький район
Коментар : згадується з 1493 р. [ІМСХм]. Піп згадується в 1530, 1565 рр. [СКУ, с. 406].

Церква св.Іоана Богослова
Храм засновано: 1700 р.
Коментар: Церква св.Іоанна Богослова збудована в 1700 р. - дерев'яна триверха споруда. Братство затверджене 1719 р. Церква зруйнувалась через вітхість в 1849 р., нова збудована 1869 р. - кам'яна п'ятиверха. Іконостас 3-ярусний [ПЦ, с. 475; СКУ, с. 406 - 409]. Церкви нема [КХм].


ГОЛЕНИЩЕВОМУ - 500

Той, хто хоч раз попадав сюди, був зачарований і захоплений чудовим куточком природи, який вона щедро подарувала людям. Вкриті густим літом Медобори, немов морські хвилі, то рвуться в небо, то плавно опускаються в низовину, а в низовині голубою стрічкою звивається Збруч. Береги річки так заросли лісом, що губляться в його нетрях.

Навколо духм'яні пахощі напоєних сонцем трав... Легко дихається тут людині, тож не дивно, що саме в цьому місці ще в сиву давнину поселилися люди. Саме тут, на лівому березі Збруча, серед лісового царства і знаходиться старовинне подільське село Голенищеве. Відоме ще як Голенище, Оленищеве.

Чому саме таку назву носить село, встановити важко через відсутність історичних джерел. А те, що окремі люди пов'язують назву села з іменем полководця Вітчизняної війни 1812 року Голенищева-Кутузова достеменно не підтверджується.

Знайдені на околицях села кам'яні знаряддя праці говорять про те, що 5 - 6 тисяч років тому тут вже жили люди доби неоліту. За свідченнями грецького історика Геродота, який жив за чотири сотні літ до Різдва Христового, на цій території пізніше жило плем'я Скитів, які існували з хліборобства і вели осілий спосіб життя. Потім їх замінило плем'я Аназонів. Вони не тільки споживали хліб самі, а ще й на продаж вивозили. Скити і Аназони зникли без сліду, про них немає ніяких відомостей , невідомо, хто жив на їх місці, хоч, напевне, земля не стояла пустою.

Літописи аназійської доби, які дійшли до нас, розповідають, що в цій місцевості оселилися племена Улічів і Тиверців, Раніше ці племена жили на території сучасної Херсонщини, але були витіснені войовничими кочівними печенігами і осіли на Поділлі. Тут, серед лісів, їм легше було боротися з ворогами та ховатися від них. Перша згадка про село датується 1493 роком.

До Голенищевого належать два села - Жорнівка і Германівка. Вони вважаються присілками, які виникли в минулому столітті. В Жорнівці в 1820 році нараховувалось 65 селян, які належали голенищевському поміщикові. Поселення Германівка засноване близько 1810 року одним з його власників Германом Лангом, звідки й походить його назва. Германівка заселилася "шляхтою", колишніми одновірцями, які перейшли сюди із сіл Кугаївці та Андріївка.

На північ від сіл Жорнівка і Германівка на межі голенищевських та іванковецьких земель, у лісі, біля річки знаходиться урочище, яке називається "Княже замчисько". До наших днів тут зберігся великий земляний вал, що охоплює кілька десятин лісу. Недалеко від нього з північного боку піднімається конусоподібна гора, яка називається в народі "Звенигорою". Тут же з-під землі б'є потужне джерело цілющої води. За народними переказами тут знаходилося легендарне місто Звенигород, яке згадується в історії у Х-ХІ століттях, в числі володінь руських князів. Місто займало 15-гектарну площу, мало міцні мури, але не дивлячись на це, його спіткала доля багатьох міст Київської Русі: воно було зруйновано монголо-татарами. І лише уламки посуду, знаряддя праці мужніх захисників Звенигорода, перекази та легенди розповідають нам про ті важки часи.

Поблизу Звенигори - урочище Дівич, що омивається з трьох боків руслом ріки. Легенда розповідає, що в давнину тут стояв замок, що належав молодій вродливій княжні. Сусідніми землями володів сильний і страшний чарівник. Він перемагав і руйнував очима все, на щоб не звертав погляд. Але природа зробила деяку застережність: вії у чарівника були закриті, за що його прозвали Баняком. Чарівник сам не міг відкрити очі. У цьому йому допомагали два помічники. Ставши за його спиною (щоб не зустріти страшного погляду), вони підпирали вії Баняка золотими підпірками. Почувши про прекрасну сусідку, чарівник відправив до неї своїх посланців, щоб запропонувати княжні вийти за нього заміж. Коли та відмовила, Баняк послав на замок вояків. Проте нічого вони не змогли вдіяти, бо там було достатньо їжі і джерельної води. Тоді до замку прибув сам чарівник. Помічники підняли його вії - і від страшного погляду впали стіни замку. Дружина баняка перебила воїнів і всіх жителів Дівича. З тих пір, зазначає письменник В.Даль, який написав цю легенду, долина ця зветься Дівич.

Квітень 1998 рік. Газета "Нове життя".

"Кадуб"

На східній околиці села Голенищево є зачароване місце, яке ще з сивої давнини в народі називають "Кадуб". Тут, між двома горами на самому дні з-під товщі землі б'є цілюще джерело. В жодній криниці села немає такої прозорої смачної води. Скільком поколінням давало сили джерело упродовж всього життя і дає зараз. Невідомо хто, щоб затінити джерело, не дати сонцю висушити його, посадив деревце дуба. Дуб, напоєний цілющою водою, швидко ріс і незабаром перетворився на широколистого могутнього красеня.
В тіні велетня відпочивали перехожі, пили воду, поповнюючи сили, жителі села напували коней, худобу.

І вирішили люди трохи окультурити джерело. Викопали криницю, обмурували її каменем, а цямрики вирішили зробити з деревини дуба. Не весь дуб різали, лише кілька його гілок. Але, напевне, природа образилась на таке знущання і, через деякий час дуб-велетень почав всихати, і всох красень. Залишились від нього дубові цямрики і широкий дубовий пеньок. А джерело і далі напуває своєю водою і зветься місце це кадуб.

Король П.В.,
"Нове життя", 5 грудня, 2001 р.